– Навіть не знаю як тобі про це сказати, мамо, але ти не можеш більше з нами жити. Юля проти. Вона вважає, що молода сім’я має жити окремо, – сказав мені син і попросив, щоб я поставилася до цієї ситуації з розумінням.

– А куди мені зараз йти? – перепитала я.

– Не знаю. На перший час я можу квартиру допомогти тобі зняти, але далі, мамо, сама думай, – попередив Олексій.

На цю нашу розмову повернулася і невістка. Юля як побачила, що я збираю валізи, то дуже зраділа.

– Це квартира Олексія, і ви мали б самі зрозуміти, що ми хочемо окремо жити, – сказала вона мені.

Невістка мені відразу не сподобалася, меркантильна вона, але я сину нічого не говорила, хоче одружуватися – нехай, це йому з цією жінкою життя будувати, а не мені.

Так склалося, що ми і справді жили в квартирі, яка належала моєму сину. Мою долю аж ніяк простою не назвеш. Я вийшла заміж за батька Олексія з великого кохання, але наше сімейне життя тривало не довго, бо чоловік знайшов собі іншу і пішов від нас.

Ми жили у свекрухи, тож після розлучення я з маленьким сином була змушена шукати собі житло. Жили ми на орендованих квартирах, аж поки я не познайомилася з своїм другим чоловіком, Богданом.

Я вийшла заміж, переїхала в заміський будинок до чоловіка, і ми стали собі жити. Здавалося, що зараз вже наше життя налагодиться, бо я почувалася захищеною, чоловік добре ставився і до мене, і до сина, ми намагалися створити справжню родину.

Прожили ми з другим чоловіком 13 років, а потім його не стало. Його родина дружно заявила мені, щоб я забиралася з їхнього дому. Будинок, в якому ми жили, належав за документами свекру, і я не могла ні на що претендувати.

Але саме в цей час не стало моєї першої свекрухи, і виявилося, що вона заповіт на свою квартиру зробила на свого єдиного внука. Таким чином мій син Олексій став власником квартири.

Ми зробили в цій квартирі косметичний ремонт і стали жити. Все було добре, поки син не надумав одружуватися. Оскільки квартира була двокімнатна, то я подумала, що нам усім місця вистачить. Та невістці з самого початку не сподобалося, що я буду жити з ними, от вона і налаштовувала сина проти мене.

– А чому б вам за кордон не поїхати, і собі на житло заробите, і сину допоможете, – якось запропонувала мені невістка.

Я і без її порад вже зрозуміла, що треба щось кардинально вирішувати, і я наважилася їхати в Німеччину, де у мене була одна моя знайома. Та й мову я в школі колись непогано знала німецьку, що мені зараз дуже пригодилося.

Стала я в Німеччині прибирати. Платили непогано, і я сама в себе повірила, що зможу за кілька років придбати собі житло.

Та мої плани дещо змінилися. В Німеччині я зустріла одного дуже хорошого чоловіка. Ганс був власником одного з помешкань, де я прибирала. Але він ніколи не ставився до мене як до обслуги, а навпаки, з самого початку приділяв мені знаки уваги.

Довший час я на це не звертала уваги, але потім здалася. Ганс ніколи не був одруженим, хоча є моїм ровесником. А мені він зробив пропозицію, бо я йому пояснила, що на інших умовах я не зможу переїхати до нього.

Я вийшла заміж за німця, і зараз, нарешті, моє життя почало налагоджуватися. Тільки от невістка ніяк не може заспокоїтися, вона вважає, що якщо мені аж так уже пощастило, то я маю їм допомагати.

Спочатку діти мені заявили, що я маю їм машину купити. Мене це неприємно здивувало, але я зробила так, як вони хотіли. Моєму сину зі сторони батька дісталася квартира, а від мене машина – все справедливо.

Але більше син з невісткою не отримають нічого від мене, про що я їм прямо і сказала.

– Ви – мама, і це ваш обов’язок нам допомагати, – ніяк не може заспокоїтися невістка.

– А чого ж ти не згадала про те, що я мама, коли виганяла мене з дому? – нагадала я їй.

– Але ж в підсумку все пішло вам на користь.

– Так, – погодилася я. – Бог добрий. Тепер все у мене гаразд. А ви самі живіть як знаєте.

Син мене не зрозумів, образився дуже. Але я вважаю, що ображатися йому нема на що, бо це він випровадив мене з дому.

А яка ваша думка – я повинна допомагати і надалі сину?

Джерело