– Навіть не проси! – Літня жінка відвернулась від сина. – Все до копійки тобі віддавала, годі! Хочу для себе пожити!

– Що ти все ниєш? Мав рацію батько, ти тільки нити й вмієш.

– Нахабство сина зашкалювало.

Валентина Сергіївна до цих слів ще сумнівалася, але тепер була впевнена, що правильно все сказала.

– Більше від мене нічого не почуєш.

– А ти більше не побачиш онука! – На прощання заявив Єгор.

Звичайна його загроза, коли він просив гроші, то говорив про сина.

Валентина Сергіївна сумно зітхнула, підійшла до вікна. Вона бачила, як син вийшов із під’їзду, сів у машину, яка дісталася йому від батька, та поїхав.

– Скажи, Петре, – жінка похилого віку була дуже самотньою людиною, і розмовляла з фотографією покійного чоловіка.

– Що я роблю не так? Виховували у суворості, навчався, пам’ятаєш, подавав надії в інституті? – Жінка витерла сльози на очах.

– Як тебе не стало, повис на моїй шиї. На початковий внесок на іпотеку до копійки все зняла. Машину твою віддала, весілля сплатила.

– Думала, зрозуміє, людиною стане, таки син свій вже є. Гроші для іпотеки щомісяця йому переводила, бо важко з дитиною. Але його нахабство переходить усі межі, не можу більше так!

Єгор засмутився, що мати відмовила у грошах, він розраховував, бо раніше завжди давала. Де гроші взяти тепер? Працювати чоловік не любив.

– Єгоре, ти, чи що? – до Єгора підійшов чоловік пенсійного віку у гарному костюмі. Давно не бачив тебе. Як сам? Як мати?

– Добрий день, дядьку Миколо. Погано все. Тата не стало, виживаємо, як можемо.

– Батько ваш був мировий. Як то кажуть, таких уже не роблять. Може чим допомогти?

– Так, у борг дайте, не вистачає зовсім.

– Багато треба?

– П’ятдесят тисяч, – спонтанно відповів Єгор.

– Подумаю, обдзвоню всіх, зберемо вам у борг, не кинемо.

Єгор потис руку батьковому другу, і щасливий повернувся додому.

– Скоро все буде добре, – сказав він дружині й, згадавши матір, додав. – Мати прийде, не пускай. І дзвонити буде, не відповідай!

Минув тиждень, дядько Коля зібрав потрібну суму, і віддав Єгорові.

– На три місяці не довше. У самих родини, онуки ростуть, допомагати треба.

– Все повернемо, дядьку, навіть не сумнівайтесь, – заявив Єгор.

Валентина Сергіївна сердилась на сина, але сумувала. Тож за місяць уже зібралася, купила гостинці для онука, та поїхала в гості.

– Гроші принесла?

– Я з гостинцями, – намагалася мама посміхнутися.

– Я тебе попереджав, – двері зачинилися.

Літня жінка повільно спустилася сходами, вийшла надвір, і присіла на лаву.

– Валентино Сергіївно, як добре, що не пішли, – спустилася слідом невістка. – Ви не слухайте Єгора, позлиться і припинить. До онука приходьте вдень, доки Єгор у справах. Або можемо у парку завтра погуляти.

Наступного дня Валентина Сергіївна прийшла у парк заздалегідь, дуже переймалася, що Єгор не відпустить дружину. Але за кілька хвилин побачила невістку Катю з візком, зраділа.

– Що у вас трапилося, Валентино Сергіївно? – Запитала Катя. – Єгор сердиться, чути про вас не хоче.

– Посварилися ми. Грошей не дала. Я не молодію, хочеться для себе трохи пожити, в санаторій з’їздити, море ніколи не бачила.

– Як не дали? А звідки в нього гроші?

Вони довго гуляли в парку, говорили ні про що, на прощання Валентина Сергіївна сказала:

– Катюша, якщо що, дзвони. І грошей візьми.

– Не треба, Валентино Сергіївно.

– Бери. Знаю Єгора, ні копійки тобі не дає.

Це була правда. Єгор не давав грошей дружині, вважав, що вона не вміє їх витрачати, забирав навіть дитячу допомогу. А коли дізнався, що дружина зустрічалася з його матір’ю, вчинив скандал.

– Я тобі що говорив? Пожаліти її вирішила? – кричав чоловік. – Скільки вона тобі дала грошей?

– Вона мені нічого не давала, ми просто гуляли.

– Не бреши мені! Думаєш, я не помітив, що у сина нова іграшка?

Єгор схопив сумочку Каті, витрусив увесь вміст, забрав гроші.

– Така ж брехлива, як мати! Грошима повинен керувати чоловік!

Під час наступної зустрічі зі свекрухою, Катя все їй розповіла.

– Катю, не знаю, де я помилилася під час виховання. Завжди для нього намагалася, а що сталося? Дружину ображає, матір ні в що не ставить. Ти гроші бери, тільки сховай краще, щоб не знайшов.

Катя брала, на себе не витрачала жодної копійки, для сина намагалася. Але чоловік якимось дивним чином дізнавався, що у Каті знову є гроші, і щоразу влаштовував скандал.

– Мати знову дала?

– Я її не бачила.

– Знову брешеш! Дивись, Катько, вижену тебе з дитиною надвір!

– Це ж твій син, як ти можеш так казати?

– Живете на всьому готовому. Квартира є, продукти. Чого тобі не вистачає?

Катя мовчала, тільки потім плакала, та жалілася свекрусі на прогулянці в парку.

– Ох, серце болить за тебе, за онука. Зовсім Єгор некерований став. До мене більше не приходить, – відповіла свекруха.

Минуло три місяці.

– Єгоре, ми чекаємо на повернення боргу, – дядько Микола зателефонував йому ввечері.

– Добрий вечір, дядьку Миколо. Таке діло… Грошей я не маю, всі матері віддав. Вона у нас банкір сім’ї, – пожартував чоловік. – Я завтра до неї з’їжджу, і зателефоную вам.

Наступного дня Єгор зранку поїхав до матері.

– Мамо, рятуй, – сказав він замість привітання. – Гроші потрібні терміново.

– Я думала, ти перепрошувати приїхав, зрозумів свою помилку.

– Не до цього зараз. Кажу, рятуй. Продаймо твою квартиру, житимеш з нами.

– В іпотечній?

– А що такого? Гаразд, продаймо щось інше, – чоловік великими кроками пройшовся по квартирі, відчиняючи шафи.

Переконався, що мати нічого цінного не має. Єгор пішов ні з чим, а Валентина Сергіївна ще довго дивилася у вікно, і плакала.

А чоловік прийшов додому, та влаштував черговий скандал.

– Всі проблеми через вас! – кричав він на дружину. – Ви стільки грошей тягнете! Квартира іпотечна для вас, а знаєш, скільки треба платити щомісяця?

Єгор розмахнувся, але Каті вдалося вивернутись.

– Ми йдемо, – заявила вона чоловікові, але той у відповідь засміявся.

– Куди? Тобі йти нікуди. Приїхала зі свого Мухосранська, а тут ще права качаєш? Дружина має бути тихіша за воду, ясно? І син у будь-якому разі залишиться зі мною!

Катя злякалася чоловіка. Вона була готова заради сина терпіти приниження, списувати поведінку чоловіка на втому та проблеми з грошима, але розпускання рук – ні… Цього вона терпіти не могла.

Зустрічі Каті та Валентини Сергіївни так і тривали в парку, вони встигли потоваришувати, і обом подобалися такі прогулянки.

– Єгору постійно дзвонять з банку, він іпотеку кілька місяців не платив, – скаржилася Катя. – Навіть папери якісь надіслали, але він подивитися не дав. Кричав дуже. Потім відібрав у мене все цінне, та пішов.

– Ображає тебе, так? – свекруха помітила синець на обличчі Каті, ретельно замазаний тональним кремом.

– Піти мені нікуди, Валентино Сергіївно, і він це знає.

– Як це нікуди? Збирайтеся, поїдемо до мене. А чоловіка не бійся, я тебе з онуком ображати не дам.

Катя та Валентина Сергіївна розробили цілий план, як невістка з сином переїдуть до неї. Свекруха допомогла з грошима на таксі, та з нетерпінням чекала.

– Нарешті – я вже переймалася, думала, повернувся раніше.

– Дякую вам, Валентино Сергіївно, – невістка обійняла жінку і заплакала.

Цього ж дня Єгор заявився у квартиру до матері.

– Чого прийшов? – Запитала мама, не пропускаючи сина у квартиру.

– Вони в тебе? Хто дозволив?

– Кричатимеш, я поліцію викличу!

– Ти мені все життя зруйнувала! Грошей пошкодувала, дружина втекла, не потрібен їй одразу став.

– Ти так нічого й не зрозумів! – Валентина Сергіївна зачинила двері.

– Він пішов? – спитала Катя, визираючи з кімнати, їй було дуже ніяково.

– Пішов, не хвилюйся.

Минуло хвилин двадцять, як у двері подзвонили, жінка подумала, що це знову син.

– Одумався, перепрошувати прийшов? – відчинила двері, не дивлячись у вічко.

І здивувалася, перед нею стояв Микола, друг покійного чоловіка.

– Доброго дня, Миколо.

– Привіт, Валю. Я пройду?

Жінка пропустила гостя у квартиру, навіть чай налила.

– Як живете, Валю? Сина твого бачив, каже, дуже важко.

– Звісно, ​​важко без Петі. Він був для нас усім, але ми звикли. Розповідай, навіщо прийшов.

– Як навіщо? За боргом. Ми всі скинулися, гроші зібрали, а Єгор зник.

– Чи багато дали?

– П’ятдесят тисяч.

– А до мене навіщо прийшов? Він окремо мешкає.

– Він для тебе брав, тобто для вас усіх.

– Я в тебе нічого не брала, тож і просити в мене нічого. З Єгора питай.

– А, як я його знайду?

– Мені звідки знати, він тут не з’являється.

Валентині Сергіївні важко вдалося умовити почекати грошей ще трохи. Микола пішов, а Катя підійшла до свекрухи.

– Валентино Сергіївно, ви сподіваєтеся, що Єгор збере гроші?

– Ні, швидше, відтягую момент покарання. Син таки.

Єгор приходив до матері щодня.

– Навіщо позичив у Миколи? Тобі не соромно?

– Сама винна, не дала мені грошей, довелося в чужих людей просити.

– Ще раз прийдеш, я розповім Миколі, де ти живеш, – інших методів захисту Валентина Сергіївна не вигадала.

– Я прийшов за своїм. Син мій, і він житиме зі мною! – кричав Єгор через зачинені двері.

Минуло кілька днів, Валентина Сергіївна дуже переймалася за невістку та онука. Емоційний стан Каті залишав бажати кращого.

– Катю, поїдьмо з міста? Я придивилася невеликий будиночок у селі, квартиру продамо.

Катя з радістю погодилася, і квартиру виставили на продаж.

Валентина Сергіївна пішла у крамницю, коли у двері подзвонили. Катя здригнулася, тихо підійшла до дверей, і подивилась у вічко. Полегшено зітхнула, що прийшов не Єгор, і відчинила двері.

– Добрий день, Миколо, – сказала Катя.

– І вам не хворіти, я до Валентини. Вона вдома?

– Ні, але вона вам не допоможе. Я знаю, навіщо ви прийшли. Валентині Сергіївні шкода Єгора.

– Зрозуміло, що скажеш. Доведеться самим шукати його.

Катя довго не думала:
– Зачекайте, я знаю, де він мешкає.

Молода жінка назвала адресу і попросила трохи почекати, одразу не приїжджати до Єгора.

– Спочатку ми поїдемо.

Микола кивнув на знак згоди та подяки. Таким вчинком Катя хотіла захистити Валентину Сергіївну від переживань.

Незабаром Микола разом із друзями приїхали у квартиру до Єгора, відчинили двері ключами Каті, та винесли всі меблі, та побутову техніку.

– Ви звідки довідалися? – Єгор почервонів від злості, коли побачив порожню квартиру, в якій на нього чекав дядько Микола. – Де меблі? Де все?

– Я чекав на тебе, щоб сказати, що ти більше нічого мені не винен.

Єгор нічого не відповів, тільки провів поглядом дядька Миколу, а коли той пішов, подався до матері в квартиру. Він був впевнений, що це вона причетна до цього.

Валентина Сергіївна на той час уже продала квартиру, і поїхала в невеличкий будиночок разом із невісткою та онуком.

Єгору відкрили нові мешканці, і лише знизали плечима, на питання, де його мама. Розгублений, та вкрай роздратований Єгор, довго лаявся, та сипав прокльонами на адресу недолугої матері.

Звісно, нероба звинувачував її у всіх своїх негараздах. І не розумів, опудало нахабне, в чому ж він завинив перед ними…

КІНЕЦЬ.