– Навіть не дивись у її бік! – Вигукнула раптом мама, коли побачила, як її син Ігор уважно розглядає симпатичну продавчиню в продуктовій крамниці.

– Чому? – здивувався хлопець.

– Тому, що я знаю її трохи. Вона розлучена.

– І що ж у цьому такого?

– Якщо її покинув чоловік, значить, з нею щось не так, – ще категоричніше відповіла мама.

– Але ж ти теж була одружена двічі.

– Це зовсім інше! І я не така. А вона… Ти мій син, і тобі треба зустрічатись із нормальними дівчатами. Он, у нашому дворі, Олена живе, у якої батьки музиканти. Дуже цікаві люди, між іншим. І донька в них така сама. Ти з нею знайомий?

– Ну так, трошки…

– От і добре. На неї можеш дивитись такими очима. А про цю красуню забудь. Зрозумів?

Ігор і в дитинстві завжди був упертим хлопчиком, а коли подорослішав, став ще впертішим. Так що дарма йому мама таке про продавчиню сказала. І про Олену, теж, даремно натякнула.

Вже наступного вечора, відразу після роботи, він зайшов у цю ж крамницю, нібито, за покупками, і почав чекати моменту, коли можна буде познайомитися з чарівною дівчиною.

Але, як на зло, народу в цей час було дуже багато, і він тільки й зміг, що мило посміхнутися їй, коли вона йому пробивала на касі шоколадку.

Як не дивно, жінка відповіла йому такою ж відкритою посмішкою. В Ігоря від цієї усмішки навіть підлога під ногами захиталася.

– Пані, а можна, я вам цю шоколадку подарую, – раптом запитав він.

– Навіщо? – на мить розгубилася вона.

– Ну так… Щоб зробити вам приємно…

– Молодий чоловік, залицятись до дівчат треба в іншому місці! – пролунав позаду Ігоря обурений верескливий жіночий голос. – Не затримуйте чергу!

– Так! – підхопив одразу інший голос. – Шановна, працюйте, і не відривайтеся! І покличте ще одного касира! Що за неподобство? Кас у магазині понаставили багато, а працює лише одна!

Ігор вже хотів відповісти цим скандалісткам якимось грубим словом, але озирнувшись, побачив десяток роздратованих очей, які дивилися тільки на нього. Тоді він засунув куплений шоколад прямо в руки дівчини, і швидко відступив.

Вдома, одразу ж після вечері, коли батько втупився у телевізор, Ігор затримався на кухні, й тихо запитав у мами:

– Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася?

– А навіщо тобі це знати? – напружилася вона.

– Та ти не бійся, я татові не скажу.

– А я й не боюсь. Тільки чому ти про це питаєш?

– Хочу знати, і все. Хто був винен у вашому розлученні? Він що, був дуже поганою людиною?

– Як тобі сказати? – задумливо зітхнула мати. – Просто так вийшло… Я тоді на принцип пішла…

– Який принцип?

– Йому моя робота не подобалася. Ось він і сказав: “Вибирай – я, або робота”. А я ж уперта жінка. Ну, і… Розбіглися ми. Ось і все.

– Значить, я такий впертий у тебе?

– Ага, – засміялася мама. – І все ж, навіщо ти про це зараз запитав?

– Та так, – ухильно відповів син.

– І чому сьогодні ти сидиш удома? – раптом здивувалася мама. – Чому Олену не запросиш кудись?

– Яку ще Олену?

– Я ж тобі говорила про доньку музикантів.

– Мамо, вистачить мене сватати, – невдоволено вигукнув син, і швидко подався у свою кімнату.

Наступного вечора, після роботи, він знову зайшов у ту ж крамницю, але вже з букетом квітів. Побачив свою красуню продавчиню, і що на касі порожньо, він швидко підійшов до неї, і трохи хвилюючись спитав:

– Пані, а ви коли закінчуєте роботу?

– А що? – Знову розгубилася вона.

– У мене до того часу квіти не зав’януть?

– Які квіти?

– А ось ці. Які я купив для вас.

– Для мене?

Тут до каси почали підходити покупці з кошиками продуктів, і Ігор поспішаючи, вигукнув:

– Майте на увазі, я на вас чекатиму з квітами на виході з крамниці. І обов’язково дочекаюся.

– Але я закінчу тільки о десятій вечора! – злякано вигукнула жінка.

– Ну то й що? Я готовий чекати усю ніч.

Додому Ігор повернувся тільки опівночі, веселий і схвильований.

Батьки, які все ще не спали, просто в передпокої накинулися на нього.

– Ігорю, ти де був?! Чому ти вимкнув свій мобільний телефон? Ми тобі замучилися дзвонити! Ми вже збиралися обдзвонювати лікарні!

Син тільки легковажно змахнув рукою, і мовчки пройшов повз них прямо у свою кімнату.

Цілий тиждень він повертався додому опівночі, а потім, знову вибравши момент, усамітнився з мамою, і став готувати її до важливої ​​новини.

– Мамо, ти тільки, будь ласка, не лайся, але я, здається, скоро одружуся.

– А чому я маю лаятися! – Усміхнулася мама. – Я, навпаки, дуже рада. Але чому ти кажеш це тільки мені? Давай швидше покличемо сюди тата!

– Ні, постривай… Спочатку я хочу тобі повідомити ще дещо…

– Дещо? Щось страшне?

– Ти хочеш дізнатися, хто буде моєю дружиною?

– Сподіваюся, вона буде жіночої статі! – засміялася мама. – І я, мабуть, її знаю.

– Ну, ніби трохи, так…

– Невже Олена так швидко погодилася вийти за тебе? – Раптом хитро запитала мама.

– А ти про яку Олену говориш? – так само хитро запитав син.

– Ну, як про яку? Про ту саму.

– А я говорю тобі не про дочку музикантів.

– Я знаю, – кивнула мама. – Ти зараз натякаєш на ту гарну Олену, яка працює в крамниці. І ще вона розлучена.

– Але, мамо! – здивувався син. – Звідки тобі відомо, що її теж звати Олена?

– Я ж говорила тобі, що я знаю її трохи.

– Вона дуже гарна, мамо! Слово честі!

– А хіба я казала, що вона погана?

– Але ж ти сказала – навіть не дивитися на неї, бо вона розлучена!

– Ну, так… Але ж ти в мене впертий, весь у мене. І все зробиш не так, як тобі кажуть батьки. Тож я й сказала так. Щоб ти зробив усе навпаки!

– Стривай! Але ж ти мені іншу Олену сватала!

– Ну, ні, – знову засміялася мама.

– Якщо чесно, мені донька музикантів ніколи не подобалася. Якась вона легковажна, і злегка зарозуміла. Ну що, мені кликати тата?

– Клич! – радісно вигукнув син.

КІНЕЦЬ.