– Мамо, тату!

– Рита з порога, ще не встигнувши роззутися і стрибаючи на одній нозі, кликала батьків.

Те, про що вона збиралася їм розповісти, ввело її в такий шок, що хотілося пронестися через всю квартиру прямо в брудних кросівках, щоб побачити те саме, що відчула вона, на обличчях матері та батька.

– Що ти кричиш? – почувся з вітальні голос Ганни Львівни.

– Кінець світу настав?

Рита скинула кросівки на підлогу, з жалем подивилася на те, як у різні боки розлетілися бризки бруду, а потім уявила собі, як розлютиться мама, коли побачить бруд у передпокої.

“Ну і до біса!” – подумала дівчина, а сама вже зняла куртку і з розмаху закинула її на полицю.

— «Те, про що я їм зараз розповім, не йде ні в яке порівняння з цим брудом на меблях!»

Рита вбігла на кухню, важко дихаючи й переводячи погляд з матері на батька. І Ганна Львівна, і Петро Миколайович були поки що зовсім спокійні.

Ну, можливо, вони були трохи здивовані тим, як додому з’явилася їхня дочка. Розпатлана, змокла, що дихала так, наче крос у п’ять кілометрів пробігла.

– Що трапилося? – спитала мати, простягаючи Риті склянку з водою.

Рита жадібно відпила воду, потім з гуркотом опустила склянку на стіл, після чого витерла рота тильною стороною руки й, нарешті, змогла нормально говорити.

– Я бачила Ірку з іншим чоловіком!

Батьки переглянулися між собою, потім Ганна Львівна запитливо подивилася на дочку.

– І що? Що у цьому такого? У Іри не може бути друзів чоловіків? З чого ти вирішила, що це і є «інший»?

Рита округлила очі:

– Мамо! Ну ти дивна! Хіба б я стала так говорити, якби просто бачила Ірку з іншим чоловіком? Вони не просто були разом, вони цілувалися! Пристрасно так, по-справжньому. Як коханці.

Рита здивовано дивилася на матір та батька. Їм немов і справи не було до того, що дружина їхнього власного сина цілувалася з іншим чоловіком на очах у сторонніх людей!

– Ви чого?

– Рита здивовано знизала плечима.

– Я вам говорю такі речі, а ви мовчите, ніби вам байдуже те, про що я намагаюся сказати!

– Рито, – голос подав батько. Петро Миколайович прокашлявся, потім кинув швидкий погляд на дружину, після чого вже глянув на дочку.

– Рито, – повторив він.

– Може, не варто лізти не у свою справу?

Очі дівчини стали ще ширші. Що сказав батько?

– Як це не лізти? Це життя вашого сина! Вас влаштовує те, що Ірка крутить з іншим, поки Ігор оре на її благо? Забезпечує її всім, зберігає вірність, виконує свій подружній обов’язок!

– І що? Якби ви дізналися про те, що, наприклад, мій чоловік завів собі жінку на боці, ви б мовчали? Не сказали б мені правду, вважаючи це не «своєю справою»?

Рита була обурена. Батьки мовчали. Продовжували переглядатись і нічого дочці не відповіли. Розлючена на них, Рита сіла за стіл, від вечері демонстративно відмовилася.

Вона довго мовчала, намагаючись вивести батьків на емоції. Не вийшло. Як мовчали Петро та Ганна, так і продовжували мовчати.

– І все ж я не розумію! – голос Рити тремтів від всесвітньої несправедливості, що діялася на її очах.

– Ваш син носить роги, а вам хоч би хни! Я сама все розповім Ігореві!

– Рито! – знову заговорив Петро Миколайович, і знову в його голосі наче чувся осуд.

– Не треба нікому нічого говорити. Ігор завтра прийде, післязавтра у нього день народження, не псуй йому настрій.

– Саме так, що день народження!

– Рита підскочила з місця і закружляла по кухні.

– Такий подаруночок йому власна дружина приготувала! Захитаєшся! Ні, я про все Ігореві розповім!

Несподівано Петро Миколайович ударив по столу так, що на ньому підстрибнули кухлі, а Рита з матір’ю здригнулися від несподіванки.

– Ні! Ти нічого не скажеш братові! Не треба лізти у дорослі справи! Зрозуміла?

Рита скривджено надула губи та вилетіла з кухні. Влетіла до себе в кімнату, ледве стримуючи сльози, зупинилася навпроти вікна, дивлячись на вулицю і намагаючись стримати ридання, що рвалися з неї.

Чому так? Що за несправедливість? Її улюблений брат, її Ігорьок, нічого не знає про зраду дружини, а батьки для чогось покривають цю погань! Навіщо їм це потрібне? І чому вони вважають Риту маленькою?

«Не треба лізти у дорослі справи!» Наче їй п’ять років, а не двадцять, ніби вона дитина!

На батьків Рита образилася. Вирішила, що не розмовлятиме з ними, а братові все одно про все розповість.

Дуже любила вона Ігоря, турбувалася про нього, не хотіла, щоб дружина обманювала його і завдавала болю. Полізе Рита у дорослі справи, заради добра в сім’ї полізе!

– І довго ти зберігатимеш мовчання? – ближче до обіду наступного дня до неї увійшла матір.
Рита мовчки гортала журнал, образа ослабла, але все одно дівчина злилася на таких байдужих батьків.

– Я не розумію, – відповіла вона, – не розумію, чому ви вигороджуєте Ірку і не хочете поговорити з Ігорем.

– Вони живуть разом трохи більше як рік, у них явно щось не клеїться, дітей немає. Кому потрібний цей шлюб?

Ганна Львівна присіла на край ліжка і з любов’ю подивилась на дочку.

– Розумієш, Рито, ти просто багато чого не знаєш. Навіщо пхати носа в те, до чого ти не маєш стосунку?

– Я пхаю носа?

– Рита знову насупилася.

– Це наша родина! Ірка до неї навіть стосунку не має! Я все одно про все скажу Ігореві.

– Навіщо? Щоб зробити йому боляче?

Рита не встигла відповісти матері, бо у двері подзвонили. Дівчина з легкістю зістрибнула з ліжка і метнулася у бік виходу.

Це, мабуть, Ігор! Зараз Рита відчинить двері, побачить рідну людину і що? Невже вона промовчить? Та нізащо!

Вона відчинила двері й хотіла, було, щось сказати Ігорю, але не встигла. Її погляд упав униз, на маленького хлопчика, що стояв поруч із її братом.

Рита здивовано зиркнула на хлопчика, той зніяковіло посміхнувся і сховався за спиною в Ігоря.

– Привіт, – брат весело привітався з Ритою, а потім простяг руку хлопчику.

– Ти чого, Сергію? Злякався? Побачив гарну дівчину і розгубився?

Рита посміхнулася:

– Хто це прийшов до нас? Чий ти, хлопче?

Сергій невпевнено визирнув із-за спини Ігоря і подивився на Риту. Усміхнувся, почервонів, а Риті чомусь схотілося схопити його і потискати. Який смішний хлопчик!

– Тата і мамин, – відповів хлопчик. – А ти чия?

На вигляд йому було років зо три, і Рита раніше його не бачила. Ігор увійшов до квартири, допоміг маленькому гостю роззутися, зняти куртку, а потім провів його до вітальні.

– Баба! – хлопчик радісно звернувся до Ганни Львівни, а Рита незрозуміло дивилася на сцену, що розгорталася на її очах.

Ігор підійшов до сестри, підхопив її під руку, потім цмокнув у щоку.

– Давно не бачились, рідна! Як справи?

– Чому “баба”? – спитала Рита, кліпаючи очима. – Чий це хлопчик?

Ігор усміхнувся і підморгнув Риті.

– Мій син. Сергійко.

Рита ще більше розгубилася. Дивилася на те, як Ганна Львівна бере хлопчика на руки, як цілує його, як той заливисто регоче в обіймах матері.

– Звідки в тебе син?

– Запитала Рита.

– Що за жарти?

Ігор обійняв сестру за плечі:

– Я дізнався про те, що у мене є син, три місяці тому. Так вийшло, що одна дівчина, з якою я зустрічався давно, мала від мене дитину.

– Я ще тоді не був одружений, ми з Ірою просто зустрічалися. Випадковий зв’язок закінчився появою цього дива.

Рита не вірила своїм вухам. У її брата був син, а в неї, виходить, племінник? Три місяці Ігор знав про це, і батьки, видно, знали, а ось Рита… Їй ніхто нічого не говорив.

«Дорослі справи»…

– А Іра? Що з нею?

– Розлучаємось, – відповів Ігор.

– Ми не живемо разом уже кілька тижнів. Та ти що, сестрице? Подивися, який у тебе племінник! Красень, так?

Рита невпевнено кивнула. Так ось чому батьки так спокійно поставилися до новини про Іру! Ось чому та цілувалася з іншим?

Як багато всього не було відомо Риті, а чи вона взагалі повинна була знати про те, про що дізналася зараз?

Хвиля образи та обурення підійнялася всередині, а потім різко опустилася, як тільки Рита побачила посмішку Сергія.

– Як він схожий на тебе! – здивовано промовила Рита, дивлячись на свого племінника.

– І на тебе! – засміявся Ігор.

– Ну, як тобі подарунок на мій день народження, Рито?

Вона посміхнулася, відчуваючи, як тремтять від хвилювання губи.

– Найкращого подарунка, мабуть, не вигадати…

– А де його мати?

– На жаль, її раптово не стало, тож її мати вирішила мене знайти, й “обдарувати”. Бо сама вона вже літня.

– Ну що ж! Вітаю, братику з синочком!

– І я тебе вітаю з племінником!

– Сказав Ігор, й міцно обійняв сестру…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.