Навесні, коли овочі були дуже дорогі, мені мама з села передала трішки перших огірочків. Я так зраділа цьому. Ввечері вирішила нам з чоловіком і свекрусі зробити салат. Вже розпочала кришити огірок, як син проснувся і я побігла до нього. А коли повернулася, не повірила своїм очам
Дуже шкода, але у мене було невдале перше заміжжя і я так сильно розчарувалася в ньому, що раджу всім, у кого є така можливість спочатку пожити цивільним шлюбом, щоб добре зрозуміти людину, з якою будете спільно жити все своє життя поряд.
А ось вже потім, коли мине трохи часу, якщо все влаштує, то тільки тоді і оформляти свої стосунки офіційно.
За часів моєї молодості такої можливості не було, всі люди таке засуджували, і як результат – розлучення і прізвище чоловіка у спадок.
Хочу почати з того, що мій чоловік дуже красиво доглядав за мною, та й потім після весілля кілька років у нас по суті був, як зараз модно говорити такий собі “гостьовий шлюб”.
Коли я дізналася, що чекаю дитину, то поїхала до батьків в село, адже мені було не дуже добре, а на батьківському подвір’ї я гуляла щодня, свіже повітря, домашні овочі та фрукти йшли лише мені на користь, та й свіжих фруктів і овочів наїдалася досхочу.
Мені так добре було там і я себе почувала краще.
А чоловік тим часом залишився один, він закінчував навчання.
Приїжджав він часто в село до нас, і все було просто чудово, але в один прекрасний вечір пролунав перший дзвіночок, який змусив мене затурбуватися.
Коли синочок з’явився на світ, ми з чоловіком Сергієм вже жили у квартирі свекрухи в місті, так як свого власного житла у нас не було.
В місті ранні весняні овочі були надто дорогими, але моя мама завжди старалася нам дати щось смачненьке з села, постійно щось нам відкладе, щоб пригостити.
Овочі лише почалися, і в той день мені мама з села передала два огірочки і трішки зелені для салату.
Вже не пам’ятаю, де в той вечір була свекруха, але ми з чоловіком були лише самі в квартирі.
Син був маленьким, я того вечора поклала його спати, а сама пішла на кухню готувати вечерю.
Вже досмажилася картопля, і я почала нарізати огірочки і домашню зелень для салату.
Тільки все встигла приготувати і пробувала на сіль салат, як синочок маленький наш прокинувся.
Звичайно, що я все залишила на столі, як було і побігла швиденько його колисати, щоб він не прокидався, а ще трохи поспав.
Чоловік весь час, поки я готувала вечерю, крутився біля мене на кухні. Запах стояв неймовірний.
В той вечір вкладати спати сина довелося приблизно хвилин тридцять.
Коли я прийшла на кухню, то від салату залишився лише запах і порожній салатник.
Поки мене не було і я весь час була з дитиною, чоловік, без докорів сумління, з’їв весь свіженький салат, який я приготувала для всіх.
На мої питання була одна відповідь:
– Було так смачно, що я не міг зупинитися! Це ти звикла до делікатесів, а у нас такий салат в березні вперше в житті!
Мені залишалося тільки плакати.
Але плакала я зовсім не від того, що мені не дісталося салату, чи я була дуже голодна на ті огірки, а від того, що чоловік навіть не подумав про мене, і що я скажу його власній мамі, коли вона повернеться вже додому.
Природно свекруха була надто незадоволеною, трохи бурчала, коли повернулася додому. Казала, що прийшла голодна, а я за весь день нічого не зготувала, і ще й салату не залишила їй.
Минуло трохи часу і у нас з’явилася вже своя квартира, і ми стали жити самостійно, був власний дах над головою і я сподівалася на зовсім інше життя.
Ось тут і проявилася у всій красі особливість чоловіка з’їдати поодинці все найсмачніше, що було в будинку.
Для мене це була якась незрозуміла дивина, адже я такого ніколи не бачила.
У нас в сім’ї такого ніколи не було, я взагалі не розумію, як ось так просто сісти і все з’їсти одному, нікому не залишивши. Ми завжди сідали усі разом за стіл і їли разом, порівну діливши страви, або хто що любить, але, щоб ось так сісти і з’їсти все самому – то такого розуміння навіть не було.
Після народження дитини в моєму організмі, щось зрушилося, і у мене був дуже низький тиск, раніше такого ніколи у мене не було.
Без кількох чашок звареного в турці кава я вранці просто не могла прийти в нормальний стан, ходила наче сонна.
Кави чоловік не чіпав, а ось шматочок шоколаду вранці б мені не завадив, але цю розкіш я могла собі дозволити тільки один раз якщо приносила шоколад ввечері, то вранці він ще був.
А як тільки я йшла на роботу, то він моментально зникав, чоловік з’їдав весь.
Скільки б я не купила цукерок або шоколадок, вони всі з’їдалися за один присід, як тільки мій чоловік залишався в нашій квартирі один. Ніякі розмови і прохання не допомагали.
Хто жив за радянських часів, той знає, що майонез магазинний був великою рідкістю.
Я була завжди до нього байдужа, але чоловік любив оселедець під шубою, а тоді це був святковий салат.
Мама моя старалася знайти по блату до свята кілька баночок і звичайно мені одну дала теж. Якщо цей продукт з’являвся заздалегідь, то до свята він не залишався, його не ставало ще в той же день.
До мене до цих пір не доходить, як можна з’їсти півлітра майонезу за один раз, не залишивши й ложки нікому, невже це так смачно. Булка хліба на додачу і прощавай салат.
Якщо приходили в гості мої батьки на свято, то мені складно було пояснити, чому немає обіцяного салату на святковому столі. Мені ніхто не вірив, якщо я намагалася сказати правду.
Одного разу до нас мали прийти гості ввечері, то була чоловікова родина, ми не бачилися давно, ось я весь ранок і крутилася на кухні, як білка в колесі.
Пара кілограмів добірної телятини були приготовлені за фірмовим рецептом. Ця страва повинна була бути родзинкою тієї святкової вечері.
Мені потрібно було збігати на годинку у справах.
Син в той день був у моїх батьків. Сергій залишився вдома один.
Коли я повернулася, то каструлька, в якій я залишила м’ясо, була вже майже порожньою.
Чоловік собі гарно наївся сам всього, чого хотів.
Коли люди зайшли до хати, то мені соромно було, бо нічого нормального на стіл поставити не могла, печінковий торт чоловік теж їв, тому на стіл я вже поставила надрізаний.
Я більше так не хотіла продовжувати жити і ми розлучилися.
Я не знаю, чи то Сергій був жадібний такий до їжі, чи просто йому було байдуже на мене. Але хіба це має значення?
Коли родичі мене запитують чому я розлучилася і я їм кажу причину, вони дивуються дуже, мовляв я винна сама, чоловік нічого такого не зробив, просто любить поїсти.
Але хіба правильно це?
КІНЕЦЬ.