Наталя знала, що Віктор їй зраджував, зраджував регулярно, і що називається з душею.

Спочатку були просто підозри, здавалося, просто все неправильно зрозуміла, а потім Наталя зіткнулася з доказами.

Вона просто-на-просто побачила їх у кафе, посміхаються, тримаються за руки.

У кіно або книгах героїня тут же збирає речі і лишає зрадника, або виганяє його, тільки життя не кіно.

Два дні Наталя не жила, а існувала, у душі було лише одне питання, чому? – Але відповіді не було.

Важко змінювати життя коли тобі вже сорок, коли двоє дітей, квартира в іпотеку, та основні доходи у чоловіка.

Наталя колись мріяла стати адвокатами, закінчила інститут, розпочала стажування, а потім весілля, одна дитина, друга…

Наталя працювала секретарем у суді, зарплата маленька.

Життя текло своєю чергою, діти вже підлітки, у них свої інтереси, чоловік регулярно затримувався на “роботі”, а Наталя була одна.

Віктор, здавалося, іноді дивився з провиною, але потім це все кудись поділося.

Сум та розпач, назавжди оселилися в душі жінки.

-Наталка? Колесник? Привіт!

Випадково після роботи Наталка зустріла свою колишню однокурсницю Маринку.

– Як я рада тебе бачити! Ти прямо лялечка! Давай в кафе. – Марина так була рада бачити Наталку, що аж стрибала на місці від емоцій.

Наталя із задоволенням провела час із Маринкою, та їй здавалася веселим метеликом, заміж вона так і не вийшла, зате кар’єра склалася.

Десь у глибині душі ворухнулась заздрість.

– Маринко, я теж змогла б, як думаєш?

Вечір пройшов чудово, коли Наталя повернулася додому, ще нікого не було.

А наступного дня зателефонувала Маринка і сказала, що в адвокатській агенції набирають стажерів.

– Наталю, ходімо! Що ти губиш себе! Ну!

– Марино, який стажер у сорок років?

Наталя одного дня звільнилася і наступного дня, вона пішла на нову роботу.

Вдома ніхто не помітив змін, а от Наталі було важко, що одягнути на нову роботу, як нафарбуватись і, якщо чесно було страшно.

Новий колектив зустрів Наталю душевно, Маринка на всю їй допомагала, перші кілька місяців Наталя виконувала по суті функції секретаря, але щодня їй доводилося вчитися чогось нового, і думати про чоловіка більше не було ні часу, ні бажання.

Домашні справи Наталя не закинула-прибирання, вечеря, все як завжди, тільки за день вона так втомлювалася, що ні на сум, ні на депресію часу не було.

Діти першими помітили, що з мамою щось не те: ніхто їм не дзвонив щогодини, ніхто не влаштовував істерик і не намагався догодити в їжі, тепер все просто, що приготувала те й їжте.

Віктору було по суті все одно, що було з Наталею, шлюб давно став обов’язком, знову ж таки діти, але згодом він помітив, що в шафі не висять купа прасованих сорочок, максимум одна і в їжі йому більше ніхто не намагався догодити.

– Наталю, мені потрібна рожева сорочка, погладь!

– Вікторе, я вже запізнююсь, давай ти сам.

Віктор пересмикнув плечима, сам! – куди вона може запізнюватися, якщо вона не прийде на роботу, ніхто й не помітить.

Наступного дня Віктор поїхав до ювелірної крамниці, яка знаходилася в торговому центрі, хотів своїй подрузі купити подарунок. У кафе побачив Наталку з Маринкою, у них була купа пакетів з магазину, весело поїдали бургери і не припиняли сміятися.

Віктор тільки зараз зрозумів, що сто років не чув її сміх, вічно нещасне обличчя, а тут веселиться.

Настрій зіпсувався, Віктор поїхав додому, звичайно ж сама їсть у кафе, а вдома суп.

Наступного дня Віктор спостерігав за зборами Наталки на роботу, дивно, стільки щастя в цих зборах – нові парфуми, костюм.

– Наталя, ти куди зібралася?

– Куди-куди, на роботу, Вікторе, бувай! Ой, сорочка, ну попопрасуй сам, бувай!

Віктор прасував сорочку і сердився, що вона собі дозволяє…

Того вечора Віктор прийшов додому раніше, настрою на романтичне побачення не було, було бажання посваритися з дружиною, сказати їй щось.

Але вдома було тихо, діти вечорами проводили час на спортивних секціях, а Наталя прийшла пізно, на вечерю суп.

Віктор блукав квартирою – сумно, дарма він додому приїхав, дарма.

Наталя прийшла і відразу пішла у ванну, у ванну! – А Не на кухню!

– Наталю, де ти була?

– Де-де на роботі, а потім з Маринкою, ти вечеряв? Я не буду!

Віктор згадав скільки разів так говорив сам.

Наступного дня він вирішив зустріти дружину з роботи, але там йому сказали, що вона давно звільнилася, довкола один обман, навіть рідній дружині довіряти не можна.

Віктор вже тиждень не був у своєї дівчини, та ображалася, але йому не було коли, звичний світ похитнувся.

-Наталю, я був на твоїй роботі, чому ти не казала, що звільнилася?!

-Вікторе, я працюю за професією в адвокатському бюро і вчора виграла першу справу. Але тобі ніколи, ти завжди на роботі, і я б сказала, до речі, що “робота” у тебе дуже симпатична, може і мені щось таке потрібно?

– Ну бувай, – Наталя підморгнула Віктору і пішла спати.

Світ перекинувся, дружина знає, що він їй зраджує і їй все одно.

А сама останнім часом така симпатична стала весела.

Віктор вирішив піти спати, та тільки двері спальні були зачинені зсередини, ну от, не шуміти ж уночі, довелося спати в залі.

На свою “вечірню роботу” Артем більше не поїхав, тепер він щовечора зустрічає Наталку з роботи, боїться, що вона виконає погрозу.

А ви змогли б пробачити зраду? Може, даремно вона його вибачила?