З самого ранку на душі в Наталі було неспокійно, ніби щось мало статися.

Щось недобре, що надалі повністю змінить її життя.

І хоча останнім часом в житті Наталі і так настала чорна смуга, але дівчина все ж таки сподівалася, що коли вони з Ігорем одружаться, то все стане на свої місця.

А поки вона мала сподіватися, що її недобре відчуття це просто хвилювання перед весіллям…

– Любий, може, все-таки складеш мені компанію? – запитала свого нареченого Наталя. – З’їздиш зі мною в ресторан, щоб обговорити меню?

– Наталю, ти ж знаєш, що я цілком і повністю тобі довіряю, тому краще ти сама, – сказав Ігор. – А я мабуть займуся чимось приємнішим.

– І чим же ж це цікаво? – здивувалася жінка.

– Є в мене одна задумка, і якщо все вийде…

– Ну, гаразд, – зупинила його Наталя. – Тільки потім не скаржся, якщо тобі щось не сподобається!

– Домовилися! – якось дивно посміхнувся чоловік.

…Наталя досить довго добиралася до міста. Вже на самому під’їзді утворився великий затор.

Дівчина абияк нарешті змогла доїхати до невеликого провулка, від якого до її улюбленого ресторану було рукою подати.

Обговоривши святковий бенкет та весільне меню, дівчина внесла передоплату.

А щоб їй було не так нудно, то запросила своїх близьких подруг – Таню і Катю, щоб ті склали їй компанію.

Після найскладнішого, але все ж таки приємного заняття, дівчата вирішили пройтися по магазинах.

Наталка стежила за модою і могла дозволити собі все, що їй заманеться, от і зараз вона купила пару купальників, суконь, кілька пар туфель і сумочки до них.

– А чи не багато ти витрачаєш, подруго?

– Нормально! Ви ж знаєте, я можу це собі дозволити. Батько був заможною людиною, та й після того, як його не стало, бізнес процвітає, тож…

– І все одно, на твоєму місці я б усе ж не стала так смітити грішми. Невідомо, як надалі скластися життя.

– Все, що можна я вже втратила, сподіваюся, що тепер у мене все буде тільки добре!

– Я б на твоєму місці не стала так довіряти нареченому, та й витрати свої стримала б…

Наталка мовчки знизала плечима, вона ніколи не розуміла Катю.

Та хоч і отримувала гідну зарплату, але постійно на всьому заощаджувала.

Інша справа Таня, та просто обожнювала шопінг, і готова була все віддати за якусь чергову сумочку чи шарфик.

Після шопінгу стомлені, але разом із цим щасливі дівчата вирушили у своє улюблене кафе пообідати.

Там вони засиділися до пізнього вечора.

Дівчата роз’їхалися по домівках, а Наталя виїхала на головну дорогу, яка вела з міста в їхнє дачне селище.

У машині звучала весела пісня, і дівчина підспівувала їй у такт.

Настрій був чудовим, вона встигла зробити все, що планувала і навіть більше!

Ще пару днів і вона із завидної нареченої стане заміжньою пані…

– До речі, як там Ігорчик? – раптом подумала дівчина. – Щось він цілий день мовчить…

Вона вже кілька разів дзвонила коханому, але у відповідь були тільки довгі гудки.

– Зайнятий, мабуть, подумала Наталя і додала швидкості.

Раптом попереду вона побачила молоду дівчину, яка стояла біля червоного автомобіля і махала рукою…

– От же ж! – подумала Наталя. – Напевно, багатий коханець подарував машину, а та, окрім сигналити, не знає, що з нею робити.

Наталка звернула на узбіччя і вийшла з машини, щоб дізнатися, чим вона може допомогти.

Поки дівчина пояснювала їй, що трапилося, хтось підійшов до Наталі, потім почувся гавкіт і…

…Отямилася Наталя в лікарні.

Побачивши що вона прокинулась, медсестра покликала лікаря. А з лікарем прийшли і ще якісь люди.

– Ну як ви? Прокинулися? Пам’ятаєте, як вас звуть?

– Наталя Леонідівна…

– Ви не могли б розказати, що з вами трапилося? – запитав чоловік, який прийшов з лікарем.

– Видно на службі, – подумала Наталя.

– Я їхала додому, біля узбіччя я побачила дівчину, яка зупиняла машину. Я вийшла, бо хотіла їй допомогти, а зрештою…

– Ви зможете її впізнати?

– Так, звичайно… Ви не могли б дати телефон, мені потрібно зателефонувати нареченому. У нас весілля двадцять третього, треба попередити, щоб перенесли дату.

– Сьогодні вже перше, ви запізнилися, люба.

– Ігор, мабуть, місця собі не знаходить, не знаючи, де я і що зі мною! Дайте мені телефон!

Проте телефон Ігоря знову зрадницьки мовчав.

– Тут вас дехто хоче бачити.

Наталя запитливо подивилася на присутніх. Наступної миті в палату завели велику вівчарку, яка, побачивши Наталю, радісно завиляла хвостом і загавкала.

– Це чия собачка?

– Це Пальма, вона довгий час належала нашій колезі. На жаль, її не стало, а Пальма, ніби не розуміє, і все шукає свою господиню.

Ми її хотіли дати притулок у себе, тільки вона ніяк, щоразу втікає і знову нишпорить містом у пошуках господині. Ось вона й була біля вас, коли вас знайшли на дорозі…

– Я й справді чула гавкіт собачки, а потім голоси чоловіків і жінки…

– Отже, жінка була не одна. Може, ви згадаєте, що у вас були якісь недруги?

– Ні, не було.

– А у батьків?

– Начебто теж… У будь-якому разі, мені ніхто нічого не говорив.

– Їх теж не стало за загадкових обставин.

– Які тут загадкові обставини? Поверталися з дня народження, тато не впорався з керуванням… От і вся розгадка…

– Зрозуміло… Тільки підозріло, спочатку вони, а через два роки ви… Ви з ким живете?

– З нареченим, у нас весілля має бути двадцять… Вірніше мало бути.

– І де ваш наречений?

– Не знаю, його телефон вимкнено.

– Зрозуміло… Так що робити з Пальмою, адже вона з лікарні нікуди не йде, все вас чекає.

– Якщо хоче, нехай залишається, я її заберу. Чуєш Пальмо, дочекайся мене! Я тебе обов’язково заберу! Я твоя боржниця!

Наталя кілька разів дзвонила Ігореві, але його телефон все так само був недоступний…

…Виписавшись з лікарні, Наталя викликала таксі, взяла Пальму і насамперед вирушила до своєї фірми, де після того, як не стало її батька заправляв усім його заступник та за сумісництвом її наречений Ігор.

Ігоря на робочому місці не було, а колеги дивилися на Наталю так, ніби побачили примару.

Нічого не зрозумівши, дівчина поїхала додому. Вдома теж стояла тиша, тільки в повітрі чувся ледь помітний аромат жіночих парфумів.

Невже поки вона була в лікарні Ігор завів інтрижку?

Вона підійшла до спальні, тримаючи за повідець Пальму.

Дівчина відчинила двері в кімнату й оторопіла від побаченого.

Вона весь час здогадувалася про це, але все одно тішила себе надією, що це просто її уява.

Побачивши Ігоря, Пальма загавкала.

Чоловік заліз під ковдру, але не це турбувало Наталю.

Поруч із ним була дівчина, яку Наталя одразу впізнала.

То була вона! Та, якій Наталка хотіла допомогти! Та завдяки якій їй довелося провести деякий час у лікарні! Та з вини, якою зірвалося її весілля!

Наталя зателефонувала куди треба і повідомила про цікаву знахідку.

Коханців забрали…

…Наталя поїхала на цвинтар, щоб показати Пальмі могилку її колишньої господині.

Наталя довго їй «пояснювала», що господиню не повернути, що вона високо-високо на небесах, і що вона повинна перестати її шукати, бо це ні до чого не приведе.

А потім Пальма, ніби зрозуміла Наталю. Вона завила так протяжно, так голосно, що Наталка не витримала і заплакала разом із нею.

Вони довго сиділи біля могилки, і кожен оплакував своє горе: Пальма оплакувала свою господиню, а Наталя свої обдурені надії.

Через деякий час вони піднялися з місця і подивилися один на одного.

Це був не просто погляд, у ньому можна було прочитати, що ці двоє вирішили для себе, що відтепер вони завжди крокуватимуть разом по життю.

Тепер Наталя була впевнена, що низка неприємностей закінчилася.

Зрадник і пройдисвіт Ігор більше їй не надокучатиме, і більше не зможе їй нашкодити.

Попереду їх із Пальмою чекає довге і щасливе життя, адже по суті Пальма знайшла господиню, яку вона сама і врятувала.

А Наталя не тільки врятувалася, а й знайшла свого янгола-охоронця, якого послав їй сам Бог…