Поведінка Віктора не давала Наталі спокою. То він усамітнювався у ванній, довго плескаючись там, то міг годинами сидіти на балконі, замкнувшись і зашторившись за допомогою римських штор, то стирчав у машині біля під’їзду, під’їжджаючи до будинку і не виходячи довго з автомобіля. Весь цей час з Віктором був його телефон, в якому він комусь і щось писав. Це наводило Наталку на підозри, що в її чоловіка хтось з’явився.

Взагалі Віктор завжди відрізнявся охайністю і з відразою ставився до подружніх зрад. Він багато міркував на тему зради і того, як непросто переносити, коли близька людина раптом вчиняє так низько. Наталка з ним погоджувалася, тільки ось останнім часом почала підозрювати негаразд.

– У тебе якесь важливе листування? – запитала вона у Віктора, коли терпіння добігало кінця. Хотілося вже взяти цей телефон та перечитати все, що було там написано. Наталка була готова до всього, аби перервати це хибне коло.

– Я переписуюсь по роботі, – чергово відповів Віктор, навіть не підводячи на дружину погляду. – Ти ж знаєш, що з більшістю клієнтів я підтримую зв’язок через месенджери.

Із цим неможливо було сперечатися. Віктор був керівником відділу обслуговування ключових клієнтів у банку, тому тримав на контролі справи всіх найбільших вкладників і кредиторів. Він уміло спілкувався з ними, знаходив підхід до різних людей і взагалі мав славу душі компанії. Наталці не було чого відповісти на слова чоловіка тим більше, що від його роботи залежала левова частка доходу в сім’ї.

– Зовсім не приділяєш часу мені, – ображеним голосом сказала Наталка, намагаючись притиснутися до чоловіка. Однак, коли Віктор працював, він був налаштований виключно на справи, тож чергово цмокнув дружину у скроню і продовжив креслити якісь схеми у своєму ноутбуці.

Наталка розуміла, що відсутність дітей у шлюбі була однією з причин, через яку їх близькість з Віктором ставала дедалі слабшою з кожним днем. Без дитини сім’ю навряд чи можна було б назвати понвою, і це не давало Наталі спокою. Вона дивилася на сім’ї друзів та колег, у яких було вже по дві, а то й по три дитини, а їхню родину з Віктором можна було назвати «самотністю вдвох». Найчастіше кожен із них був сам в собі, у кожного були свої інтереси та справи, та й у ліжку стало якоюсь мало вражаюче.

– Може, тобі якусь білизну прикупити, здивувати його? – запропонувала Наталці її сестра Анжела. Вона сама нещодавно вийшла заміж, у них з її новоспеченим чоловіком був медовий місяць, і молода дружина вважала, що може роздавати поради праворуч і ліворуч, оперуючи своїм невеликим сімейним досвідом. До речі, Анжела мала дитину від чоловіка, тільки народилася вона за пару років до того моменту, як Анжела та її чоловік Іван вирішили вступити в офіційний шлюб.

– Ти вважаєш, що нова білизна склеїть наші напівзруйновані стосунки? – без особливої ​​надії в голосі запитала Наталка.

– А що, ти думаєш, що ваші стосунки вже можна назвати напівзруйнованими?– сумно поцікавилася Анжела, а Наталка лише знизала плечима.

Їхньому шлюбу з Віктором було вже понад п’ять років. За цей час вони проходили багато чого: і сварку з розставанням, і купівлю квартири в іпотеку, і відхід матері Віктора, коли Наталя так сильно підтримала чоловіка, і навіть постановку Наталці невтішного результату огляду, через який вона не зможе мати дітей.

– Не в дітях річ! – казала Анжела, коли Наталя знову заводила розмову про те, що їхній шлюб із Віктором тріщить по швах через відсутність у них малюка.

– Скільки пар розлучаються, маючи й цілий виводок дітей, а у вас із Віктором якийсь особливий зв’язок.

Все це були просто слова, які Наталка чула, але ніяк не могла сприйняти всерйоз. Віктор так і продовжував усамітнюватися з телефоном, ніби зберігав таємницю від своєї дружини, а Наталя дуже переживала з цього приводу і накручувала себе все більше і більше.

Прокинувшись якось вночі, вона схвильовано сіла в ліжку, розуміючи, що чоловіка немає поряд. Віктор завжди лежав поряд з нею, часто обіймав її уві сні чи притискався до неї всім тілом, але цього разу друга половина ліжка була вільна.

– Боже! – пробурмотіла Наталка і схопилася з ліжка. Вона пробігла у бік ванної кімнати, а потім почула голос чоловіка. Він розмовляв з кимось телефоном, щільно прикривши за собою двері. Але навіть це не допомогло йому бути непочутим своєю дружиною, бо надворі була ніч, усі спали, а чутність у їхній новобудові була чудовою.

– І що ти скажеш мені зробити? Сказати про все дружині, кинути все та їхати до Вінниці?

Наталя застигла, слухаючи слова чоловіка. З ким він розмовляв? А головне, про що? І до чого тут Вінниця? Там у них не було жодних знайомих чи родичів, хіба що Віктор якось мотався туди у відрядження на якийсь форум для бізнесменів. Тоді вони тільки зустрічалися, навіть не жили разом, але про цю подорож Наталі було чудово відомо.

– Що я скажу Наталці? Правду? А ти уявляєш, що буде з моєю дружиною, коли вона дізнається про цю правду? Вона мені не пробачить.

Все всередині Наталки опустилося. Вона зрозуміла, що розмова її чоловіка з кимось невідомим їй добігла кінця, Віктор прощався з цією людиною, і Наталя, намагаючись бути максимально безшумною, пробігла в спальню, лягла на свій бік ліжка і замоталася в ковдру.

Сон вже не йшов, і навіть Віктор, який вже лежав поряд, і обійняв її за талію, не надавав жінці впевненості, що все було добре. Їхня родина валилася, у Віктора була таємниця, і Наталя була впевнена в тому, що ця таємниця була пов’язана з якоюсь жінкою.

На ранок вона вже дзвонила Анжелі, не стримуючи сліз.

– Я чула його розмову! Він розмовляв з кимось про Вінницю, про якусь таємницю, яку він не може розповісти мені. Ти розумієш, що то за таємниця?

– Я не розумію, а ти хіба розумієш?

Холодний голос сестри злегка розбудив Наталю. Вона замислилася над тим, що сказала Анжела, а потім ще раз перебрала у пам’яті всі слова, що говорив Віктор комусь телефоном.

– Я думаю, що він має іншу.

– У Вінниці?

– Може, вона переїхала туди? Можливо, вона приїжджає звідти у Київ? Я не знаю!

– Тоді заспокойся та поговори з чоловіком. Поговори з ним без сварок, без сліз. Просто спитай про Вінницю, і все стане на свої місця.

Легко сказати! Наталя не знаходила собі місця кілька днів, але, прокинувшись чергової ночі на самоті, вона вже не могла це носити в собі. Дочекалася, коли Віктор наговориться по телефону, зачинившись у ванній кімнаті, а потім звернулася до нього.

– З ким ти розмовляв?

Віктор занепокоєно мружився від різко включеного в ночі світла. Наталка вичікувально сиділа на ліжку і дивилася у бік чоловіка.

– Я говорив із другом.

– Вночі? Чому замкнувшись у ванній кімнаті?

– Щоб тебе не розбудити.

– І звідки твій друг? Чому він дзвонить тобі о третій годині ночі?

Тут Віктор вкрай розгубився, а Наталя зрозуміла, що настав час розставити всі крапки над і.

– Ти говорив із кимось із Вінниці? Вікторе, розкажи мені правду, очисти совість. Тобі одразу стане легше, та й мені теж.

Віктор сів на ліжко. Йому було нелегко говорити, це було помітно по його опущеному вниз обличчю.

– Я не знаю, як зізнатися тобі… Це трапилося шість років тому, ми тоді з тобою зустрічалися. Я поїхав у Вінницю, а там… Я зустрічався з жінкою.

– І що? Вона знову з’явилася у твоєму житті?

Віктор трохи помовчав, потім насилу знову заговорив:

– Не вона. Її дитина, тобто наша спільна дитина. Ця жінка народила від мене дочку, про існування якої я дізнався трохи більше двох тижнів тому.

– І що? Тобі треба їхати до дочки? Ти хочеш бути з її матір’ю?

– Ні, точніше, не зовсім так. Мами дівчинки не стало, бабуся не зможе її доглядати, тому мені доведеться швидше забрати її.

Віктор з надією глянув на дружину. Наталя мовчала, але всередині неї творилося невимовне. Вона була засмучена і рада одночасно, вона так хотіла дитину, вона переживала, що Віктор залишить її, бо подарувати йому дитину вона була нездатна.

Наталка схлипнула.

– Ти плачеш? – схвильовано спитав Віктор. – Я так сильно засмутив тебе?

Наталя похитала головою:

– Я тебе дуже люблю. І я нізащо не відмовлюся від твоєї дитини. Бо тепер це буде наша дитина. Твоя та моя. Наша донечк.

КІНЕЦЬ.