Одного разу Наталія Петрівна вирушила до будинку сина, щоб доглянути некерованого онука, поки його батьки були на роботі.

Коли вона прийшла, то помітила, що на кухні сильний запах сміття та гора немитого посуду в раковині.

Решта будинку була такою ж брудною, з тарілками на розкритому дивані та розкиданими всюди речами.

Наталя не могла не почуватися винною за умови життя сина.

За годину збирання Наталя зрозуміла, що онука нема чим нагодувати.

Вона хотіла приготувати котлети на вечерю, але її онук прийшов додому раніше, ніж планувалося. Він швидко сів їсти пельмені.

Поки онук їв, Наталя розпитала його про постійні сварки батьків та відсутність чистоти в будинку. Онук пояснив, що його мати завжди починала кричати через якісь дрібниці, і їм рідко вистачало їжі.

А батько більшу частину часу проводив за комп’ютером і ніколи не допомагав по дому.

Наталя спробувала заспокоїти онука і нагадала йому, що вони мають кохати один одного і бути вдячними за те, що є одне в одного.

Однак вона не могла не відчувати себе розчарованою поведінкою свого сина та невістки.

За кілька днів Наталя вирішила спекти пироги і запросила до себе свою родину.

Вони провели день разом, насолоджуючись їжею та суспільством один одного. Наталя була щаслива бачити свою сім’ю у гарному настрої, сподіваючись, що так усе й залишиться назавжди.

КІНЕЦЬ.