Напередодні переїзду до нової квартири Андрій та Наталя довго не могли заснути і тихенько шепотілися, щоб не розбудити дворічного синочка. Нарешті вони будуть самі собою. Батьки були чудовими людьми, але Наталя втомилася від постійного контролю. Вранці вона зустріла сусідку.

Вони навчалися у різних групах, подругами не були, але добре знали одна одну. На радощах жінки обнялися. Наталя була у нестямі від радості. Сусідки спілкувалися багато і часто.

Наталя дізналася, що Марія одружена, але дітей у неї не було. Працювала не за фахом. Влаштувалася нянькою у дитя чий будинок і дуже любила його мешканців. Марія розповіла, що вона спочатку у банку працювала. Потім вийшла заміж. Коли стало ясно, що дітей у неї не буде, вона страաенно засму тилася.

Адже вона так мріяла про малюка! Умовила чоловіка уси новити дитину. Прийшла до дитя чого будинку, побачила дітлахів, і втратила спокій. Не могла забути їхні сумні очі. Кинула все і пішла працювати туди. Вона помітила одну дівчинку. Дівчинка була розумною і дуже гарненькою.

Марія із Андрієм вирішили оформити документи. Того дня, коли Марія привела додому Оленку і постукала у двері, Наталя ніколи не забуде. Побачивши дівчинку, вона застигла . Перед нею стояла точна копія її у шестирічному віці. Гості розмістились у залі. Наталя запропонувала чаю з тортиком і, отримавши згоду, вийшла на кухню.

Марія в цей час докладно розповідала, як вона взяла Оленку з дитя чого будинку, як її проводжали діти та вихователі, і як вони щасливі, що нарешті будуть разом. Коли гості пішли, Наталя машинально підійшла до вікна. Погляд кинувся за обрій. У пам’яті випливли картини минулого, які Наталя намагалася забути.

Після університету вона поїхала працювати до міста. Про те, що ваrітна, зрозуміла, відпрацювавши півтора місяці. Не сумнівалася, що батько дитини Ігор, хлопець із яким вона зустрічалася перед від’їздом майже рік, відмо виться від дитини.

Але вона й сама не збиралася пов’язувати з ним свою долю. Наталя звернулася до ліkаря, але виявилось, що вже пізно щось робити.

Доведеться наро джувати. Усю ваrітність дівчина ховала жи віт, що росте, не їздила в рідне село, не відвідувала батьків. Що вона могла їм сказати? Страաне рішення зріло поступово. Вирушаючи до полоrового будинку, Наталя вже знала, що робитиме. У неї народилася дівчинка.

Годувати малу Наталя відмовилася одразу. А ще за три дні потай пішла, навіть не підписавши документи. З того часу вона не цікавилася долею, навпаки: всіляко намагалася забути про її існування. Навіть поява сина не пом’якшила її серця, з якого протягом кількох років жінка старанно виганяла будь-яку пам’ять про першу дитину. І ось, будь ласка: дівчинка сама прийшла до її життя. Життя Наталі втратило спокій.

Щодня вона чекала на викриття. Зустрічаючись з Оленкою, відчувала докори совісті та несвідомий ст рах. Їй здавалося, що всі довкола вже зрозуміли, в чому річ і просто не говорять їй про це. Андрій бачив, що з дружиною твориться щось поrане: — Наталю, ти нічого не хочеш мені сказати? ‒ питав він. Ішов час. Сусіди, здавалося, як і раніше, жили дружно. Марія часто залишала Оленку у Наталії, яка ніяк не могла їй відмовити.

КІНЕЦЬ.