Наталя поставила своєму начальнику чай на стіл і обернулася, щоб вийти.

– Наталочко, затримайтеся на хвилиночку! – раптом сказав той.

Для Наталки роль секретарки була незвична. Не для того вона в медучилищі навчалася, щоб чай та каву підносити…

Обставини змусили, але їй важко було упокоритися, нікому навіть не говорила, ким вона працює.

– Слухаю вас, Федоре Михайловичу! – Наталка покірно розвернулася, привітно посміхаючись, і підійшла до начальника.

– Ось що, Наталю, – Федір Михайлович застиг, ніби не знав, як сказати.

– Ось що, ви ж із села Петрівка, так? А я теж в області народився, у Василівці, ми з вами майже земляки, – Федір Михайлович уважно подивився на дівчину.

Вона звичайно не красуня, носик кирпатенький, безглузді окуляри. Та взагалі яка різниця? Як їй тільки правильно все пояснити?

– У вас, Наталко, я чув мати дуже заслабла? – вирішив зайти з іншого боку Федір Михайлович. – Вам напевно гроші потрібні на лікування і на доглядальницю?

Наталя здивовано підняла брови – їй здається, чи начальник на щось натякає? Ну от, вона так і знала, не хотіла сюди йти, та життя змусило – оклад високий і графік два-три-два. У неї є змінниця Лариса.

– Ви мене тільки зрозумійте правильно, будьте моєю… Навіть не знаю, як і назвати, ну ви зрозуміли? Ні, ви не так зрозуміли, треба просто вдати. Одним словом, без подробиць – я хочу, щоб моя дружина вирішила, що в мене хтось є. Якщо мовчатимете і робитимете, що скажу – я оплачу і доглядальницю і лікування вашої мами, – було видно, що Федір Михайлович сердився на себе.

Наталя від його слів почервоніла і не знала, що й відповісти. Як же все це безглуздо!

– Ви з відповіддю не поспішайте, до завтра подумайте. А якщо скажете кому, звільню одразу! І причину знайду, йдіть!

Наталя вийшла в сум’ятті. Якщо вона правильно зрозуміла, їй треба буде зіграти, що в неї з начальником стосунки.

Вона ніколи на таке не пішла б. Але з іншого боку – це лише гра… Зате в неї одразу з’являться гроші, які так зараз потрібні…

Всю ніч пропозиція начальника не давала Наталці заснути. Та й мама кілька разів кликала її підійти, а була б доглядальниця – інша справа.

Головне – якщо вчасно провести курс лікування, мама точно почне одужувати, адже сказали ж – треба вчасно.

Після наради Федір Михайлович викликав Наталку. Їй здалося, що йому було незручно, треба ж.

– Ну, що ви вирішили, Наталю, з вчорашнього питання? – не кажучи нічого конкретно, запитав він.

– Добре, Федоре Михайловичу, тільки половину грошей наперед, – тихо відповіла Наталка, переступаючи з ноги на ногу.

– Он як? – розвеселився раптом начальник. – Ну і скромниця й тихоня!

А потім тихо додав:

– Після роботи затримайтеся, заїдемо в одне місце…

Увечері Федір Михайлович викликав свою машину, посадив Наталю.

– Андрію, давай у рибний ресторан! – сказав він водію.

За столиком вони раптом зненацька розговорилися. Федір Михайлович виявився не набагато старшим за Наталю. Освіту здобув, одружився з хорошою дівчиною Оленою.

Батько Олени чоловік у місті відомий, він йому з кар’єрою допоміг і все б добре, та Олена виявилася не такою, як він думав. Дітей їй бачте ще рано!

Зате поки що Федір на роботі, вона по салонах, а ввечері з подругою йде розвіятися.

Федір не завжди їй міг скласти компанію та й не таку сім’ю він хотів. А нещодавно йому натякнули, що Олену бачили із якимось чоловіком. Федорові друг порадив – Оленка зажерлася, розбалувана, але ви ж ніби з кохання одружилися.

Заведи собі, мовляв, дівчину, щоб дружину розбурхати, Оленка тебе приревнує, зате почуття освіжить.

Приблизно так, але без подробиць, Федір Михайлович розповів все Наталці.

За столиком у ресторані начальник виглядав інакше, не як у кабінеті, і Наталці стало смішно.

– Ти тільки одягайся якось ефектніше, яскравіше, щоб образ був, – попросив Наталю Федір Михайлович, передаючи їй великий конверт.

– Добре, – Наталю його слова трохи образили.

У неї костюм новий, а він їй – «більш ефектніше»! Хоча, що на начальство ображатися – гроші платить, а робота не важка, у ресторан з ним сходити.

Наталя оплатила дорогі процедури і домовилася про курс лікування для мами, тож була у чудовому настрої. Лікування буде в стаціонарі, а потім додому вона доглядальницю візьме. Тепер їм на все вистачить…

Вчора Наталка ходила з начальником на їхню виставку. Федір Михайлович зустрів знайомих. А Наталка була поруч, до речі, у дуже елегантній сукні, замість окулярів – лінзи.

Вона явно виглядала ефектно, начальник був задоволений.

Наталя за цей місяць так звикла бути поряд із Федором Михайловичем то на конференції, то на зустрічі з партнерами, то ще десь. Він виявився простим та цікавим.

І раптом усе це обірвалося. Маму якраз тільки виписали після вдалого курсу – їй стало набагато краще. Доглядальниця була з клініки, мама до неї вже звикла і все було добре.

Наталя вийшла після своїх вихідних на роботу у чудовому настрої, і не одразу помітила, що на кабінеті зняли табличку.

– А Ковальчука твого зняли, – повідомила їй кадровичка. – Нового начальника чекаємо.

Наталя і не думала, що відчує таку порожнечу. Як же ж так?! Адже вона до нього звикла.

Федір виявився зовсім не такий, як вона раніше думала. Він розумний, цікавий, добрий та уважний. Ні, вона не закохалася, але як же ж пощастило його дружині!

До вечора на екрані її мобільника висвітився номер колишнього начальника і Наталя із завмиранням серця за звичкою відповіла:

– Слухаю вас, Федоре Михайловичу!

– Та облиш, Наталю, до чого тепер ця субординація? – голос у нього був стомлений. – Ми можемо зустрітися з тобою сьогодні ввечері?

Наталя постаралася приховати радість.

– Так, я увечері вільна.

У скромному кафе було мало народу.

– Привіт, Наталю! – Федір зустрів її біля входу, було видно, що він їй щиро радий. – Як мама? Все добре?

– А як у вас справи? Тобто – у тебе?

– У мене все добре, – Федір раптом взяв Наталю за руку. – Знаєш, за той час, поки ми з тобою корчили цю комедію, я раптом зрозумів, що ніколи не любив дружину… Так, Олена гарна, стильна, але в нас із нею нема нічого спільного. Вона холодна, знаєш, що вона сказала, коли їй донесли, що я скрізь зі своєю секретаркою ходжу?

Сказала, що не проти того, щоб ми з нею жили у вільному шлюбі. Що я їй подобаюся, але ж не можна з однією людиною все життя прожити.

Тоді я встав, зняв обручку і пішов. Ну і з роботи одразу полетів, смішно, так?

Федір помовчав, зачаровано дивлячись на Наталю.

На її задерикуваті очі, кирпатий носик і милі завитки волосся.

– Наталю, я зрозумів, що люблю тебе і хочу прожити з тобою все життя! Разом виховувати дітей, онуків, дожити до правнуків. Піти працювати за своєю спеціальністю, яку одержав у технікумі – не доріс я ще до начальника…

І ще я хочу тебе запитати – ти можеш стати моєю… Дружиною?

Це вже не недолугий жарт, це вже по-справжньому! Ти вийдеш за мене?!

Наталка не чекала такого повороту і не знала, що й відповісти.

Вона хотіла відмовити сказати, що це несерйозно, але не змогла… Адже мама їй завжди казала – слухай своє серце…

…Мама Наталі одужала і навіть танцювала на весіллі Наталі та Федора.

Наталя перейшла на іншу роботу, вона медсестра у клініці.

Федір на завод влаштувався і почувається на своєму місці.

А ще мати Наталі, Ірина Вікторівна, скоро стане бабусею.

Наталя та Федір її попередили, що на одній дитині вони точно не зупиняться. Адже вони обоє завжди мріяли мати велику та дружну родину…

І їхні мрії нарешті збуваються!

КІНЕЦЬ.