– Бабуся, приготуй їжу, я зголоднів! — крикнув Дмитро, наслідуючи матір, і вискочив надвір.

– Все готове, Дмитрику, чекаємо на тебе, – відповіла бабуся Зіна, витираючи руки об фартух.

Зінаїда вже сім років жила із сином Іваном та його родиною. Після смерті чоловіка Іван привіз її до свого дому і продав мамин. Дружина Івана, Наталя, була незадоволена присутністю Зіни і постійно чіплялася до неї з приводу та без.

– Що це у твоєї матері знову безлад на кухні? – часто скаржилася Наталя.

– Розбирайся самі, це жіноча справа, – відмахувався від неї Іван. До Зіни вони зверталися просто: “бабуся”. Сам Дмитрик копіював поблажливий тон своєї матері стосовно Зіни. Втім, діти часто копіюють дорослих, що оточують їх.

– Бабуся, поквапся! Не можу чекати вічно, – наслідував Дмитрик суворості матері.

– Ну, ось… – спокійно подала йому Зіна тарілку ситного борщу. Восени Іван захворів і потрапив до лікарні. Наталя була збентежена, адже тепер їй доводилося справлятися з усім однією.

– Я ж казала вам, не пускайте Дмитра надвір! Вам нічого не можна довірити!

– Огризнулася одного разу Наталя на Зіну.

– Я намагалася, – лагідно відповіла Зіна, відводячи погляд. Змучена та пригнічена, Наталя впала у сльозах. Вона була від природи злобною.

Виросла в дитячому будинку, вона ніколи не відчувала тепла і доброти до себе, і це відбилося на її житті, яке було поглинуто працею та веденням домашнього господарства.

Пізно ввечері Наталя почула, як Зіна палко молилася про благополуччя свого сина, Наталії та Дмитра. Сльози навернулися на очі, і вперше Наталя відчула приплив тепла до свекрухи.

Вона була смиренна тим співчуттям, яке Зіна виявила, незважаючи на постійні закиди з боку невістки. Наступного ранку Дмитрик крикнув: – Бабуся, принеси чай! Наталя суворо виправила його: – Говори з бабусею поважно. Що за накази? Сам можеш піти та налити собі чаю. І спитай, раптом бабуся теж захоче.

Потім Наталя пішла на кухню, де Зіна квапливо готувала сніданок.

– Я розберуся, мамо, – прошепотіла Наталя, – сідай, відпочинь трошки, я все зроблю. Того тихого ранку між двома жінками розцвів незрозумілий зв’язок, коли знову набута повага і розуміння подолали прірву, яка так довго холодила їхні серця.

КІНЕЦЬ.