Найбільше Оксана не любила обов’язкових відвідувань у вихідні батьків чоловіка. Ні, людьми, мабуть, вони були добрими. Батько Романа все життя на будівництві, зараз на пенсії вже. Мама у коледжі викладачем працює. До Оксани ставляться добре, Наталя Максимівна завжди наголошує, що рада візиту сина зі невісткою, і наготує до їхнього приходу так, що стіл гнеться.

Все це, звісно, добре. Ось тільки один мінус – Наталя Максимівна дуже не любила, якщо в хаті не прибрано, як тільки побачить найменшу пилинку, одразу прибирала.

Оксана її без ганчірки в руках навіть уявити не могла.

– Роман в мене завжди в чистоті ріс, – любила вона повторювати. – Я, бувало, з роботи прийду, Романа з садка приведу, вечерю приготую, все переперу, а спати все одно не ляжу, якщо посуд не помитий і підлога не вимита.

– І щодня його миєте? – Дивувалася спочатку невістка.

– А як же по іншому? – Наталя Максимівна з подивом подивилася на Оксану, – у вас хіба в сім’ї не так?

Дівчина нічого не відповіла, тільки подумки перехрестилася про себе, що після весілля, дякувати Богу, вони будуть від охайної свекрухи жити окремо, бо їй дісталася у спадок від бабусі квартира. А там вона – сама собі господиня.

Свекруха у гості навідувалася нечасто. Заздалегідь попереджала про свій візит, тому Оксана перед її приходом, засукавши рукави мила та чистила квартиру до блиску.

Наталя Максимівна якщо й помічала у невістки недоліки, на її думку, у прибиранні, тактовно мовчала, лише іноді морщила ніс або починала, як би між іншим, говорити на тему, що вікна слід мити не двічі на рік, а щомісяця, що кожна річ має своє місце, халат, наприклад, не повинен валятися на дивані і так далі.

– Нарешті, пішла, – полегшено зітхала Оксана і без сил сідала на диван, бо почувала себе перед Наталею Максимівною школяркою.

– Не звертай уваги, – сміявся Роман, – мене мама все дитинство та юність до порядку привчала. Марно. Не розумію я, як можна сорочки у шафі розвішувати за кольором, а рушники у ванній вирівнювати так, щоб вони висіли по лінійці.

Коли у пари народився син, зовсім стало не до порядку. Андрійко ріс галасливим, неспокійним і часто нездужав. Тут вже не до порядку. Мати з батьком раділи кожній спокійній хвилинці і можливості, коли дитина нарешті засинала.

– Вам, мабуть, потрібна допомога? Тяжко з дитиною? – Щоразу цікавилася по телефону новоявлена бабуся, – Нам з дідом прийти до вас у вихідні?

– Ні! – хором вигукували в слухавку Роман із Оксаною, – все нормально, самі впораємося. Ми краще до вас самі днями виберемося.

Однак Наталя Максимівна все ж таки прийшла відвідати онука. Оглянувши безлад, що панував у квартирі, що складається з пелюшок і повзунків, що сохнуть повсюди, брязкальця які валялися по кімнатах, мовчки взялася за прибирання.

– А підлогу коли востаннє мили?

– Ой, не пам’ятаю. Начебто вчора протирала. Андрійко знову всю ніч не спав, теж з ним очей не зімкнули.

– Я взагалі теж сина виростила, і якось вдавалося підтримувати чистоту! – підібгала губи Наталія Максимівна.

– Мамо, ти ж сама весь час мені кажеш, що таких, як я, можна було десяти народити – їв і спав.

– У наш час памперсів та пральних машинок не було. Поки ти спав, я встигала все перепрати, прибрати і приготувати обід!

– Ну, обід я теж готую, Роман не скаржиться. Он, який животик вже відростив, – намагалася пожартувати, щоб згладити обстановку, Оксана.

На цей раз сварки не сталося, але Наталія Максимівна намотала собі на вус, що її невістка – нечупара.

– Уявляєте, з нинішніми можливостями у вигляді усіляких роботів-пилососів, мультиварок та інших пристосувань, Оксана елементарного не може – у квартирі прибрати! Дитина у безладі росте! – Скаржилася вона приятелькам.

– Що, все так занедбано?

– У раковині – гора посуду, підлога з учорашнього дня не мита. Дитиною вона бачите, прикривається. Усі дітей виховували, але в такому безладді не жили!

– Господи, та відчепись ти від них. Нехай живуть як їм подобається!

Але Наталія Максимівна залишалася при своїй думці. Її невістка – нечупара, і син став їй під стать.

Андрійко підростав, у Оксани з’явилося більше вільного часу та можливості наводити вдома чистоту. Поки свекрусі при чергових планових і навіть раптових візитах не було чого причепитися, хіба що до розкиданих іграшок і пари невимитих після вечері тарілок.

Але одного разу вона знову переконалася, що її невістка нечепура, про що їй було повідано у всій красі.

Трирічний Андрійко знову занедужав, та так, що вночі довелося викликати швидку. У палату, на щастя, матір із дитиною не забрали, а коли схвильована бабуся з’явилася на порозі квартири сина, із задоволенням зауважила – Оксана анітрохи не змінилася. Усі її спроби здатися, що вона любить порядок, з тріском провалилися, адже картина, що відкрилася Наталії Максимівні, знову вказувала на те, що Оксана просто прикидається.

– Ну і безлад! – задоволено заявила свекруха, – правильно, як тут дитина не занедужає в такому безладі!

– Так, мамо, – вже не витримав Роман, – ти знаєш що, свої порядки вдома у себе наводь. Андрійку всю ніч погано було. Тепер він засне все приберемо. Подумаєш, градусник не лежить на місці і упаковки ще не встигли викинути! І Вистачить нас вчити, як жити і як пил витирати!

Наталя Максимівна, почувши подібну відповідь, розвернувшись, вискочила з помешкання. А Роман з Оксаною навіть зітхнули з полегшенням.

Бабуся ось вже місяць носа не показує і навіть не дзвонить.

– Якось незручно, бо образилася вона на нас! – Зітхає Оксана.

– Нічого, хай подумає над своєю поведінкою, – непохитний Роман, – а ми поки що без її зауважень хоч спокійно поживемо.

Але в жінки все ж таки душа не на місці, весь час думає, а може, свекруха права? Може, вона і справді повна нечупара?