Наталя чистила картоплю на вареники, як раптом задзвенів її телефон.

Вона витерла руки рушником і взяла слухавку.

-Це Наталя? – запитав у слухавці жіночий голос.

-Так, це Наталя, – відповіла жінка.

-А це Тоня. Нова дружина твого чоловіка.

Наталя аж затихла.

-Я знаю, – раптом сказала Наталя.

-Звідки ти знаєш? – здивувалась Тоня.

-У мене твій номер записано.

-Правда?

– Тоня, здається, була дуже здивована. Зробивши невелику паузу, вона запитала:

-А чому він у тебе записаний? Ми ж не знайомі.

-Про всяк випадок, – спокійно відповіла Наталка.

– Ти до нашого розлучення з Ігорем ночами надзвонювала.

Я твій номер випадково побачила, запам’ятала і записала у свій телефон. Я маю гарну пам’ять на цифри.

-Он як? – голос у Тоня став уже не таким впевненим.

– Ну добре. Я якраз і дзвоню з приводу Ігоря.

-А що таке? Він може заслаб?

-Ні, з ним все гаразд. Просто, я подумала, що ти йому після вашого розлучення заборгувала.

-Як це? – тепер у голосі Наталки з’явилося здивування.

-Отак. Він же ж квартиру тобі залишив, так?

-Так.

-Мені здається, це несправедливо.

-Стривай, а ти тут до чого?

-Але ж я його нова дружина. У нас із ним спільний бюджет.

-Це він тебе напоумив мені подзвонити?

– Наталка не вірила своїм вухам.

-Ні, звісно, – спокійно відповіла Тоня.

– Він же у нас благородний. А я не дуже благородна. Але я вмію добре рахувати.

-А ти вважала, що у нас з ним спільна дитина? І він залишив квартиру не мені, а дитині.

-Ой, годі тобі, теж мені. І що, що дитина? Ти ж сама теж у цій квартирі живеш. Отже, одну третину вартості квартири ти маєш нам повернути. І що швидше, то краще.

-Ти це серйозно?

-Навіть дуже серйозно.

-А якщо я тебе зараз пошлю, куди подалі?

– Наталя намагалася тримати себе в руках.

-Тоді я задумаю юридичний розгляд. Ви ж із Ігорем домовилися про квартиру просто на словах. Без жодних підписів у документах. То що? Розумієш, чим це пахне?

-Добре.

-Що добре? – зраділа Тоня. – Ти згодна заплатити гроші?

-Ні звісно.

-А чому тоді добре?

-Добре, що ти зателефонувала. Я якраз недавно подумала, що розлучення наше пройшло не зовсім за правилами. І його можна визнати недійсним. Скасувати. Й Ігор знову повернеться до мене.

-Ти що там взагалі вже, чи що? – засмутилася Тоня.

– Як це – розлучення пройшло не за правилами?

-Отак. Наступного дня після подання заяви зазвичай не розлучають. Значить, це був недійсний процес. Я навіть здогадуюсь, хто там приклав свою руку.

-Ти на що натякаєш? – голос у Тоні став тихим.

-Я не натякаю, – твердо сказала Наталка.

– Я знаю, що твоя рідна сестра працює в адміністрації міста. І ЗАГСи у її прямому підпорядкуванні.

-І що?

-Не задавай таких запитань. Тим більше, що твоя Зінаїда Павлівна неодноразово вже була замішана у різних незрозумілих справах. Я думаю, що новий розгляд їй дуже не сподобається.

-Ти що, Наталочко?

-А що? Адже не я тобі подзвонила, а ти мені.

-Але я дзвоню з іншого приводу.

-Наші приводи дуже тісно перетинаються. Я так думаю, що й відвела ти Ігоря від мене не через те, що дуже його любиш.

-А чому?

-Тобі подобається його посада. На процесі, який скасовуватиме постанови ЗАГСу про наше розлучення, я багато чого цікавого розповім.

-Ха-ха-ха…

-Наприклад, розповім, що Зінаїда Павлівна, у молодості вже таким займалася. Дивно, що про цей факт начебто ніхто й не знає, і вона досі обіймає високу посаду.

-Ти! Не смій говорити про мою сестру! – розгнівалася Тоня.

– Ще й таке говориш.

-А я про це не перша заговорила. Так, Тонечко?

-Яка я тобі Тонечка! – сказала Тоня.

– І взагалі, негайно видали мій номер зі свого телефону, і не смій мені більше дзвонити!

У телефоні пролунали короткі гудки…

Наталя посміхнулася, вимкнула телефон і пішла далі готувати вареники.