– Наталочко, а де ключі від будинку? – запитав мене чоловік за сніданком.

– Ти про які ключі? – здивувалася я, бо ми живемо в квартирі, а не в будинку.

– Кохана, ключі від твого спадкового будиночка, – уточнив чоловік.

І тут до мене дійшло, Віталій веде мову про будинок, який мені залишився від мами. Ще не минуло і місяця, як її не стало. Я навіть ще не починала оформлювати документи на спадщину, хочу щоб хоч трохи вщух біль втрати.

Прохання чоловіка мене здивувало, і я вирішила уточнити, для чого йому мої ключі.

– Поїду сьогодні з батьком туди, покажу йому дім, – відповів Віталій.

– Не зрозуміла. А для чого?

– Наталочко, я вирішив, що батькові краще буде переїхати у твій будинок. Ти ж знаєш, яка у нього маленька незручна квартирка. А дім і так пустує.

Від несподіванки я аж присіла. Сказати, що прохання чоловіка мене обурило, це нічого не сказати.

Я навіть ще не прибирала в будинку, там всі речі мами ще стоять на своїх місцях, і я з якоїсь радості маю зараз впускати туди чужу мені людину.

З Віталієм ми одружені всього трохи більше року, дітей поки що не маємо. Живемо в квартирі, яка належить нам обом, бо перед тим як одружитися, ми зустрічалися кілька років і збирали собі на окреме житло.

Квартира невелика, двокімнатна, в старому будинку, але наша, і я цьому факту щиро раділа.

Мама моя останні кілька місяців хворіла і я її доглядала. Я у неї єдина дитина, тому дім із зрозумілих причин тепер належатиме мені.

Що з ним робити я ще не придумала. Дім непоганий, але потребує ремонту. Переїхати туди ми не можемо, бо далеко на роботу добиратися, адже будинок в приміській зоні знаходиться.

І поки я ще думаю, що робити, мій чоловік уже все за нас вирішив. Він прийняв рішення, що його батько, який нещодавно вийшов на пенсію, переїде в будинок моєї мами і буде собі там жити.

В той ранок я не готова була обговорювати і вирішувати це питання, тому сказала чоловікові, що мені треба подумати.

Віталій пішов на роботу, я теж. А коли я повернулася додому, а прийшла я раніше за чоловіка, то ключів від будинку я не знайшла.

Я викликала таксі і поїхала в селище. Яким же було моє здивування, коли я біля хвіртки побачила машину свого чоловіка.

Але це ще були не всі сюрпризи. По подвірʼї по-діловому закотивши рукави ходив свекор. Він ділився думками вголос, що й до чого тут має бути і як він все це переробить.

Коли вони мене побачили, то анітрохи не знітилися, вдали, що зраділи, і стали запрошувати в дім.

А там не один, а цілих два сюрпризи. В коридорі стоять валізи, очевидно, чоловік уже перевіз батька сюди з його речами.

А з кухні виходить миловидна жіночка і з посмішкою каже, що все вже готово, тому вона запрошує всіх за стіл.

В мене дар мови пропав. Я не знала, що казати, натомість мій чоловік говорив без упину.

З’ясувалося, що свекру не просто так стало затісно в його квартирі. Він зійшовся з жінкою, звати її Анна. Вона його ровесниця, теж вийшла на пенсію.

Мамин будинок припав їм до душі і вони вирішили тут жити, от тільки дозволу у мене на це ніхто не питав.

Я не знаю, що робити. Свекор з Анною залишилися ночувати в будинку. Мені вони це подали як те, що тато завеснує грядки і город, посадить щось щоб мати урожай, мовляв, всі від цього у виграші будуть.

Мені ж ця ідея дуже не подобається. Я вважаю, що чоловік не мав права вирішувати все за мене.

А як ця ситуація виглядає збоку? Наскільки це нормально, і що мені тепер робити?

Джерело