– Наталко, я на вулицю піду кущі й дерева обрізати, – сказав Наталі Петрівні її чоловік Микола Іванович. – Телефон я не братиму – він мені в кишені заважає.

Буду пиляти гілля, тому дзвінок можу навіть і не почути, а мені мають із шиномонтажу подзвонити.

Я записався на завтра на вечір машину перевзути.

Коротше, кладу телефон на стіл, а ти сама й відповіси, якщо що. Вони годину скажуть. Гаразд?

Микола Іванович одягнув робочу куртку і в’язану шапку.

Вони приїхали на дачу сезон закривати і забрати деякі речі.

Чоловік поклав телефон на кухонний стіл і пішов.

Наталя Петрівна подивилася вслід чоловікові і раптом подумала:

– Якось постарів він, лисинка вже почала з’являтися…

Микола завжди подобався жінкам, хоча він і на зріст невисокий, та й у плечах не дуже. Проте подобався,

Наталія Петрівна за нього з великого кохання вийшла заміж.

Але був у Наталі Петрівни шанувальник у юності – Дмитро. Красень, не те слово! Широкоплечий, і до того ж багатий.

Він був створив якийсь бізнес і купив віллу на узбережжі в Іспанії.

Подруги їй казали:

– Ну ти Наталко і недолуга, що Дмитру відмовила, жила б тепер на віллі!

Тоді вона сміялася, а тут раптом згадалося чомусь…

…Телефонний дзвінок раптом зупинив її думки. Дзвонили на мобільний чоловіка. Номер був незнайомий.

– Мабуть, це з шиномонтажу, – подумала жінка.

Не встигла Наталя Петрівна натиснути на зелену кнопку на екрані, як раптом почула жіночий голос.

– Ти чому вчора не приїхав і грошей не надіслав?! – галасувала в слухавку якась жінка. – Знову на дачу зі своєю нещасною поїхав? А твій син повинен у старих штанях до школи ходити?

Наталя Петрівна просто оторопіла від почутого.

– Це я значить «нещасна»? А що за син, невже Миколи має іншу жінку? Господи, а вона була на всі сто впевнена, що він її все життя любить! Наталія Петрівна застигла від розчарування.

– Якщо хочеш бачити сина, сьогодні ж надішли грошей! – ще голосніше сказала жінка. – І не мовчи, а то гірше буде!

Наталія Петрівна тремтячим пальцем натиснула на червону слухавку на екрані смартфона, і галас припинився.

Вона подивилася у вікно – там Микола обрізав кущі. Куртку й шапку навіть зняв – розігрівся від роботи.

Наталія Петрівна зненацька залюбувалася чоловіком, та яка там лисинка! Зараз молоді лисіші за старих, та й взагалі кажуть, що це показник чоловічої сили!

У відкритій футболці було видно, як напружувалися м’язи Миколи – звичайно такий чоловік подобатиметься жінкам!

Наталії Петрівні захотілося тихенько завити, та невже це правда?

Що то була за жінка з неприємним голосом?

Та не може бути, щоб ЇЇ Микола міг бути таким байдужим!

Наталія Петрівна виділила дзвінок на телефоні чоловіка і видалила його.

Немає дзвінка – немає проблеми, і все!

Немає в неї зараз сил думати про цей дзвінок, аж надто все це несподівано!

До обіду втомлений Микола Іванович зайшов в дім і просто остовпів – стіл був накритий так, наче вони чекали на поважних гостей.

Біля його улюбленого борщу стояли домашні млинці з м’ясом.

Дружина відкрила свої мариновані огірочки і в’ялені помідори, які вважалися недоторканним зимовим запасом і відкривалися не раніше зимових свят.

Окіст зі сльозою й ароматна сировʼялена ковбаска кликали за стіл, а запітніла біленька радувала душу трудівника.

– Мий руки і сідай, – Наталія Петрівна тут розлила по тарілках яскраво червоний борщ, присмачила його сметанкою, своєю зеленню з грядки і хлюпнула йому і собі біленької.

Після борщу та відбивної, коли вони зібралися пити чай, їхню сімейну ідилію порушив різкий дзвінок телефону чоловіка.

Він узяв слухавку, випадково натиснувши гучний зв’язок, і Наталія Петрівна почула знайомий верескливий голос:

– Віктор! Ти так і не переказав нам грошей, та ти просто недолугий, сидиш на дачі і насолоджуєшся, а ми тут як сироти без тебе!

– Віктор? – Микола Іванович незрозуміло подивився на Наталію Петрівну, відсунув телефон і глянув на екран.

– Вибачте, тут немає Віктора, ви помилились номером! Ви який номер набирали?

Голос щось сказав і Микола одразу відповів:

– Ось, саме так. А мій номер закінчується на чотирнадцять. Нічого страшного, це вам всього найкращого!

Наталія Петрівна дивилася на чоловіка, і сльози справжньої радості підкотили до її очей, ледве стрималася!

Микола ж, розчулившись від подяки за шикарний обід, пішов у їхню спальню, й одразу повернувся з оксамитовою коробочкою в руках!

– Миколо, ти жартуєш! – не повірила своїм очам Наталія Петрівна.

У коробочці лежали каблучки та сережки з рубінами! Саме такі, про які вона мріяла.

– Які жарти, Наталко, вибач я не втримався і вирішив подарувати тобі їх раніше, адже у нас скоро рубінова весілля!

Наталія Петрівна дивилася на рідне обличчя чоловіка, дякувати Богові, що цей безглуздий дзвінок був помилкою.

А про Дмитра безглуздо було згадувати – та хіба його можна з Миколою порівнювати?!

Микола – це чоловік всього її життя, у них двоє дітей і троє онуків. Та й сам він ще дуже симпатичний чоловік!

Наталія Петрівна приміряла сережки й обручку.

У Миколи й Наталки скоро рубінове весілля

Весь цей час Микола з любов’ю дивився на дружину.

Тут знову різко задзвонив телефон Миколи.

– Чекаємо вас на шиномонтаж завтра о третій годині!

Микола Іванович і Наталія Петрівна подивилися один на одного і засміялися від радості!

Вони мають ще купу часу побути удвох на дачі. Яке ж щастя, що багато років тому вони зустріли один одного…

КІНЕЦЬ.