Наталка злилася коли приходила додому і бачила миску пиріжків на столі, але мовчки брала тряпку і перемивала кухню. Я ж в той час від образи плакала в подушку. Але два тижні тому невістка забрала дітей і поїхала до батьків в село. Я ж закатала рукава і давай на кухні для сина “творити”. – Мам, я в бруді жити не звик, – сказав він і поставив переді мною тряпку з миючим. Те саме було і з чашкою в моїй кімнаті і з розсипаним по столі цукром. Тепер я плачу і молю Бога, щоб невісточка повернулася чим швидше, бо жити з сином не в моїх силах
Два тижні минуло з того часу, як невістка з моїми онуками поїхала до своїх батьків в село, а я вже з сином не витримую. Я весь час на невістку бурчала, але вона, виявляється, ще лояльною до мене була.
Вже пів року я живу у старшого сина з невісткою. Забрали вони мене з районного центру до себе після того, як мій чоловік став ангелом.
Я б ще могла жити в себе одна, але сини два поговорили, і прийняли рішення, що їду я до старшого. Молодший мій Мирон був одружений, але на даний час розлучився, квартиру віддав колишній і дітям, а сам живе на орендованій.
Ось так я і опинилася під одним дахом з невісткою Наталкою.
Я не дармую, а по можливості і за продуктами ходжу і їсти щось готую. І син і невістка на роботі, онуки вже не малюки, тому їх няньчити не треба.
Я бачила, яка невдоволена приходила додому Наталя, коли бачила, що на столі красується миска посмажених пиріжків чи чебуреків. Але вона завжди мовчки закатувала рукава, розпилювала на плиту якийсь спрей і перемивала. Те саме і з посудом, якщо їй щось не подобалось.
Я замикалась в своїй кімнаті і плакала в подушку. Завжди я на неї злилась, чому вона така і не хоче прийняти мене такою, яка я є.
А два тижні тому так сталось, що взяла вона хлопців і поїхала в село до своїх батьків на місяць часу. В Наталки відпустка, тому може собі дозволити такий відпочинок.
Я ж зраділа, бо тепер єдина господиня на кухні. Що хочу, те готую, ніхто мене не чіпає.
Але тут на мене чекала несподіванка.
– Мам, вся плита в жирі, я це драяти не буду. Ось засіб – відчищай!, – вигукнув син, як зайшов на кухню після того, як я посмажила котлет.
Я рад не рад, помила, хоч зі сльозами на очах.
Потім Ігорю не сподобалось, що в мене в кімнаті була чашка, бо я чай пила в обід і забула на кухню віднести. Наступні верески були, коли я трішки цукру розсипала на столі. Наталка ж без слів за мною іноді прибирала, і це невістка, а рідному сину це робити важко…
Саме тоді, коли невістка поїхала, я зрозуміла, що з нею мені якраз добре жилося. Наталя просто мовчки робила свою справу, навіть якщо їй це не подобалось. А син просто бурчить і бурчить на мене, ще й заставляє все по сто раз перемивати, бо звик в чистоті жити.
Ось тепер я плачу через сина і рахую дні, щоб моя Наталочка з онуками повернулася.
Тепер-то я буду її цінувати…