– Цілий рік?!

Наталя із здивуванням дивилася на свого чоловіка Андрія. Щойно він повідомив їй новину: його відправляють на рік у відрядження до іншого міста. Добре б десь недалеко, в інше місто, а тут відправляють за багато кілометрів! До моря, але від цього не легше.

Наталя ніколи не вникала, чим займається Андрій. Начебто відкриває філії фірми, в якій працює. І так, він часто бував у відрядженнях, але найдовше тривало три місяці. Тоді в них тільки-но народилася донька Оленка, і Наталя ледве витримала, залишившись одна. А тут рік…

– Та ти не дослухала, – посміхнувся Андрій. – Коли мені сказали, я одразу заявив, що я на рік не можу поїхати від родини. Що в мене доньці тільки рік виповнився, і що не можу покинути свою дружину.

– І? – запитала Наталка.

– І вони запропонували сплатити і ваше проживання зі мною. Уяви, як було б здорово пожити цілий рік біля моря? До того ж, поки Оленка маленька, а ти в декреті, у нас немає жодної привʼязаності. На роботу тобі не треба, їй у садок теж.

– А як же батьки, друзі? – запитала Наталка.

– Ну, ми ж не назавжди їдемо. До того ж, у мене будуть вихідні, зможемо сюди приїжджати. А за цей рік я дуже добре зароблю, та й ми змінимо обстановку.

Звичайно, ця новина збентежила Наталку. На відміну від свого активного та легкого на підйом чоловіка, Наталка була домосідом та консерватором. Їй важко було зважитися на зміни. Навіть на рік.

– А якщо відмовишся? – запитала вона.

– Відправлять іншого. Але це хороший шанс для кар’єрного зростання, та й зарплата вища буде.

– Можна, я подумаю? – тихо спитала Наталка. – Це все так несподівано. А ще ми тільки-но доробили ремонт у квартирі, у мене тут купа рослин … Що з цим робити?

– Придумаємо щось. Подумай, я не давлю. Але я був би радий, якби ти погодилася.

Цілу ніч Наталка не спала. Було страшно кудись переїжджати навіть на рік. Звикла вона до свого міста, та й мама під боком, завжди з Оленкою допомогти може. І подруги тут, вони періодично зустрічаються. Наталя іноді зустрічається з ними у кафе, щоб відпочити від радості материнства.

Але, з іншого боку, як там у ЗАГСі йшлося? І в горі, і в радості. Потрібно ж підтримувати чоловіка, видно, що це для нього важливо. Та й, може, це й справді шанс щось змінити? А то, як Наталка вийшла в декрет, так одразу й поринула в день бабака. А тут інше місто, щось цікаве. Та й море…

Наталя дуже любила море, а от Оленка навіть жодного разу його не бачила. А тут воно буде під боком.

Загалом, до кінця роздумів, хвилювання змінилися передчуттям. І вранці Наталка повідомила Андрію, що вона згодна.

Почалася підготовка до тимчасового переїзду. Андрій підбивав справи на роботі, а Наталка займалася зборами.

Тільки питання квартири все ще залишалося відкритим. Батьки хоч і жили в цьому ж місті, але все ж таки досить далеко. А треба квіти раз на тиждень поливати, та й хоча б іноді пил протирати, та квартиру провітрювати.

І знову ж таки, раптом що станеться. Наприклад, труба протіче. Потрібно, щоб хтось, хто живе близько, міг би все це вирішити.

Саме в сусідньому будинку жила Наталки колишня колега. Поки вони працювали разом, дуже добре спілкувалися. Потім їх шляхи розійшлися, але вони все одно підтримували спілкування.

Зрозуміло, що нікому не хочеться займатися цим. Тому Наталка попросила на платній основі стежити за квартирою.

– Ой, мені якось незручно брати гроші з тебе, – промовила Поліна.

– Та облиш, тобі ж доведеться щонайменше раз на тиждень до нас приходити, та й, якщо що, тобі доведеться вирішувати проблеми. Хоч ми і будемо на зв’язку, все ж таки одразу примчатись не зможемо. А батьків смикати зовсім не хочеться.

Загалом домовилися вони, що раз на місяць Наталя надсилатиме Поліні невелику суму, як плату за незручності.

Вона залишила їй ключі, все показала, і через місяць Наталка, Андрій і маленька Оленка  вже вирушили у дорогу, передчуваючи нові емоції та враження.

Квартира, яку їм сплачували, Наталці сподобалася. Та й до моря було двадцять хвилин пішки, вважай, зовсім поряд. А ще у дворі був гарний дитячий майданчик, і всі необхідні магазини були у кроковій доступності.

Дуже швидко Наталка познайомилася з іншими мамами на майданчику, і вже не почувалася самотньою. Оленці дуже сподобалося море, і як тільки можна було купатися, вони одразу вирушили на пляж.

Андрій хоч і багато працював, все ж таки був поруч, що дуже тішило його дружину. І Наталя зрозуміла, що не дарма вона погодилася.

Спочатку Поліна звітувала постійно. Що все добре, рослини в порядку, квартира провітрюється. Але потім повідомлення стали рідшими, що й зрозуміло. Навіщо писати те саме, якщо все гаразд.

І ось одного теплого літнього дня, коли вони всією родиною збиралися на пляж, Наталці несподівано зателефонувала сусідка.

– Здрастуйте, Надія Борисівно, щось трапилося? – схвильовано запитала Наталка. Надія Борисівна була тією самою пильною старенькою, яка не соромилася розпускати чутки. І її дзвінок розхвалював Наталку.

– Сталося! У податкову на вас поскаржусь!

– У якому сенсі?

– У прямому! Напевно, податки не платите!

– Які податки, Надія Борисівно? – Запитала Наталка, думаючи, що сусідка зовсім вже…

– За мешканців!

– Яких мешканців? У нас ніхто не живе!

– Розказуй мені! Вчора гулянка була до першої години ночі! А в мене і так безсоння, то ще й музика заважала! – продовжувала обурюватись сусідка.

– Надія Борисівно, це в когось іншого була гулянка. У нас у квартирі свіжий ремонт, ми б нікого туди не пустили, враховуючи, що ми ще повернемося.

– Не мороч мені голову! Загалом, якщо твої мешканці не вгамуються, я викличу кого треба! – Заявила вона, перш ніж покласти трубку.

Наталя переказала всю розмову Андрію, і той насупився.

– Може, Поліна там щось провернула?

– Та ні, вона б не стала. Я їй сказала, що не хочу нікого в нашу квартиру заселяти, бо нам ще там жити.

Але про всяк випадок Наталя все ж таки зателефонувала Поліні. Та сказала, що нікого у квартирі немає і не було, а сусідка, мабуть, не розуміє, що каже.

– Бачила я її, – хмикнула Поліна. – Ясно ж, що у бабусі не все гаразд. А я два дні тому ходила поливати квіти, повір, нікого там немає.

– Може, ти когось пожити пустила? – все ж таки уточнила Наталка.

– Ображаєш! Ти ж сказала, що не хочеш, щоби там хтось жив. Якщо ти мені не довіряєш…

– Вибач, мене Надія Борисівна накрутила. Звісно, ​​я тобі довіряю.

– Ну й добре. Я все ж таки схожу ще раз перевірити, але впевнена, що все гаразд.

– Дякую, Поліно.

Наталці навіть ніяково стало. Подруга її так рятує, а вона їй претензії висловлює.

І все ж Наталці було неспокійно, хоч і Поліна написала їй, що все гаразд.

У Андрія саме планувалися тривалі вихідні. І Наталка запропонувала з’їздити додому. Вони поїхали три місяці тому, і вже давно не бачилися з батьками та друзями. Та й турбував її той дзвінок. А вона знала, що переконається, що все гаразд, і одразу нервувати перестане.

І Наталка запропонувала чоловікові зʼїздити до їхнього рідного міста. Щоправда, Поліні вона вирішила не казати. Начебто вона їй довіряє, але все ж якесь передчуття переконало її тримати це в таємниці. От коли приїдуть, то й скаже. Мовляв, зібралися зненацька.

Через тиждень, втомлені, але радісні, що приїхали додому, Наталя, Андрій та їхня дочка попрямували до себе, мріючи поспати на власному ліжку.

Але вже біля самої квартири виникла непередбачена проблема. Ключ чомусь не повертався. Наче двері були зачинені зсередини.

– Нічого не розумію, – промовив Андрій. І поки він копався із замком, двері несподівано відчинилися.

Сказати, що всі були здивовані, нічого не сказати. Їм відкрив якийсь незнайомий чоловік, який невдоволено на них дивився.

– Ви що тут робите? – суворо запитав він.

– Це ви що тут робите? – уточнив Андрій.

– У якому сенсі?

– У прямому! Це наша квартира!

Наталка відчувала, як стало не по собі. Вона вже знала відповідь, але не хотіла бути правою.

Після недовгих суперечок з’ясувалося, що цей чоловік зі своєю дамою винайняв цю квартиру на добу. Він зателефонував тому, хто здав квартиру (мабуть, Поліні), а потім сказав своїй супутниці збиратися.

Наталка оглядала квартиру і ледве стримувала сльози. Новий, якісний ремонт перетворився не зрозумій у що. На дверях сколи, шпалери подекуди порвані, кухня вся брудна. Дякую, що до дитячої, схоже, ніхто не заходив. Хоча і це не факт.

Дуже хотілося спати, тож вони не стали влаштовувати сварок пізно ввечері. Змінили постільну білизну та завалилися в ліжко. А вже вранці Наталя влаштувала розбірки.

Поліна спочатку відмовлялася, мовляв, нікому і нічого вона не здавала. Потім зізналася, що пустила на ніч знайомих. А потім все ж таки розкололася, зізнавшись, що здавала квартиру подобово.

– Яка вам різниця?! Ви далеко. А мені гроші не зайві!

– Це не твоя квартира! Ти не мала права! І хто тепер усе виправлятиме? Ремонт зіпсований, потрібно викликати клінінг. Доведеться тобі за це платити, – сказала Наталка.

– Нічого я не платитиму. І ви нічого не доведете! – вигукнула Поліна, а потім кинула слухавку та занесла номер Наталки до чорного списку.

Замість відпочинку вдома, Наталка та Андрій відмивали квартиру і намагалися полагодити те, що можна. Звичайно, вони були сильно засмучені, але не намагалися отримати від Поліни оплати за все це. Зрозуміло, що так просто вона не здасться. Потрібно просто винести з цього урок, що не можна довіряти стороннім людям.

У результаті ключі залишили все ж таки батькам, попередньо віддавши їм на якийсь час всі рослини. А житло можна провітрювати та перевіряти і раз на місяць.

Але тут хоча б не треба було переживати, що вони повернуться до розгромленої квартири. А все це нехай залишиться на совісті Поліни. Хоча навряд чи вона в неї в принципі є.

КІНЕЦЬ.