Засиділася Наталка у дівках. Вже й подруг усіх заміж віддала. Як належить у всіх дружкою була, дари збирала, букети ловила, а заміж не кликав ніхто.

Спочатку, як гідну зарплату отримувати стала, хотілося весь світ об’їздити. Вона і їздила. Де тільки не була і в Європі, і на морі, і навіть океан бачила.

Заздрили їй її подружки заміжні. Їм же ж куди, з дітлахами своїми. Поспішили, тепер виховують дітей своїх неслухняних.

Діти підростають, а просвіту ніякого нема. То гуртки і школи бюджет сімейний забирають, то батьків стареньких відвідати треба.

А Наталя наситилася святами й розвагами, заміж би їй тепер, уже й вік.

Та шукають молодших хлопці. Раз діло таке, вирішила вона власне житло купити.

Усі квартиру підшуковують в новобудові, а вона вирішила у своєму районі, щоб від роботи ближче пошукати. І знайшла.

Квартира прямо сказати була не дуже. Одразу видно, що вона пережила не одного господаря.

Наталя ґрунтовно до справи підійшла, одразу після покупки, бригаду найняла, завдання перед ними поставила.

Добре робили хлопці зі знанням. Все від проводки до заливки, а потім і зовнішні блиск навели. Так сусіди зроду такого ремонту не бачили, заглядали, заздрили.

– Що значить стара діва, гроші подіти нема куди! – за спиною у Наталки посміювалися. – Навіщо їй цей ремонт у старому будинку?

А в очі казали:

– Ой, як добре у вас буде, Наталю. Номерок бригадира не підкажете?

Після ремонту Наталя купила нові меблі, штори почепила, облаштувала, як у журналі на картинці.

І таке задоволення почала отримувати, що вирішила заміж зовсім не виходити! А навіщо їй стороння людина?! Їй і одній добре!

Після роботи стрімголов у свій світ летіла Наталя. Там ванну прийме, в халатик домашній одягнеться, в крісло–гойдалку сяде і читає книжки про любов неземну. Уявляла вона себе на місці героїні, і ніхто їй заважав…

…Наталка сіла в крісло перед телевізором. Якраз почався її улюблений серіал. Раптом вона згадала, що забула винести сміття.

Наталя взяла пакет і вискочила, як була в рожевому халатику до смітника.

Вона хотіла вже повертатися додому, коли почула чоловічий голос:

– А ви теж у цьому будинку живете? Я ніколи не бачив вас. Я ось недавно переїхав, то може підкажете мені, де тут продуктовий магазин є недалеко.

Наталка обернулася й ахнула! Який же ж гарний молодий чоловік… Їй раніше такі й не зустрічалися зовсім.

Треба ж, а вона в халаті і не нафарбована. Сама ж подруг вчила, що треба завжди бути напоготові. Напевно, не дуже виглядає.

Наталя зачіску підправила – але хіба ж цим щось виправиш? Ех, буває таке… Може тут доля її, а вона проґавила…

Наталя показала молодику, де найближчі магазини, а сама швидше побігла додому.

Давно з нею такого не було. Вдома Наталя подивилася на себе:

– Ну треба ж, у такому вигляді на вулицю вийшла!

Потім вона випила чаю і заспокоїлась. Хтозна, може, він одружений. Може у відрядженні. А вона вже перехвилювалася.

Вирішила ж, що не вийде заміж, що їй і так добре. Наталя заспокоїлася і сіла дивитися свій серіал…

Але про всяк випадок, Наталя вдома стала ходити нафарбованою аж до самого вечора. І тільки перед сном вмивалася.

Халатики свої подалі сховала, накупила собі гарних спортивних костюмів, щоб вийти швидко можна було на вулицю, як треба буде.

Але скільки вона не чекала, так і не зустріла більше того хлопця.

Певне, не доля. Та й хтозна, може, діти в нього. Так це для неї він потенційний чоловік, а для нього вона просто жіночка в халаті, яка показала, де магазин. Так і заспокоїлася Наталя…

…Якось у вихідний, коли Наталя довше у ліжку поніжитися вирішила, задзвенів телефон.

Ранковим автобусом, без попередження приїхала її мама. Домофона в неї не було, тож знехотя, Наталя накинула халат і побрела по темних сходах відчиняти мамі двері.

Аж раптом поверхом нижче вона побачила того самого молодика.

– А ви не знаєте, як довго у нас світла не буде? – запитав він.

Придивившись до Наталі і радий такій зустрічі чоловік продовжив:

– А я сподівався вас ще раз зустріти. Вечорами виходив гуляти, біля під’їзду стояв, а ви зникли.

Наталя оторопіла. Треба ж, він теж її пам’ятає. А вона знову не нафарбована і в халаті…

– Може, якось на чай до мене зайдете, та хоч зараз, щоб уже не загубити вас більше?

Наталя спускалася сходами, а молодик ішов позаду неї і говорив, говорив…

Ось уже Наталя й маму впустила. Вона повернулася до своєї квартири.

– А ви проходьте, познайомимося, – раптом сказала мати до хлопця. – А то від цієї онуків не дочекаєшся! Я млинців привезла. Ви млинці любите?

– Дуже люблю!

Вже через кілька місяців Геннадій зробив Наталі пропозицію. А після весілля він зізнався, що не любить розмальованих дівчат. Вони для нього всі на одне обличчя.

А як побачив Наталю, таку всю домашню, то спати не міг…

Геннадій, незабаром і зовсім перестав помічати, у що одягнена його дружина. Нафарбована вона, чи ні… Він просто любить її, любить дітей, і радіє яка чудова у нього сім’я.

– Та це ж доля, – думала Наталя,вклавши дітей і засинаючи в обіймах чоловіка. – А я подруг вчила, що завжди нафарбованій і гарно одягненій треба ходити, щоб чоловікові не набриднути. А їм виявляється зовсім це не потрібно. Мій Геночка про сім’ю мріяв і дружину в домашньому халатику. Нічого ми про чоловіків не знаємо… Дивина та й годі…