Наталка подивилась в дзеркало та побачила там втомлене обличчя немолодої, але і не старої жінки. Всього п’ятдесят років, а вигляд має на всі сто. Не відсотків, ні – років.

Правду мати каже:

– Сама винна! Ти мала це передбачити!

Покрутила головою. Туди, а потім сюди. Зморшки глибокі на переніссі. Тому що часто хмуриться. А чого їй радіти? Все життя гнала кудись, скрізь спізнювалася, всім винна. Зате тепер поспішати нема куди.

Наталка провела рукою по голеній наголо голові:

– Чому так сталося? Скажи мені хоч ти, дзеркало? Як я докотилася до такого життя? – спитала жінка, і сльози покотилися по запалих щоках.

Наталка закінчила 7 клас на одні п’ятірки. Додому мчала, перестрибуючи через калюжі.

– А ти для кого вчишся? Для мене? – здивувалася мати, заколисуючи сина.

Наташа зиркнула на новонародженого брата і пішла до батька. Показала щоденник – жодної четвірки!

– А ти й маєш на п’ятірки вчитися. Це обов’язок кожного школяра, – сказав він, не відриваючись від газети. – Іди геть краще матері допоможи.

Наталя допомагала. Батьки поверталися після роботи, а вдома на них чекала вечеря, попрасовані повзунки братика і натерті до блиску підлоги.

У вихідні вона гуляла з Вітею, годувала, грала, навіть доводилося купати його. Батьки йшли в кіно чи в гості. Вони втомлювалися на роботі, їм потрібен був відпочинок.

– Ти дівчинка, дочка, отже помічниця. Ось старі станемо, допомагати нам будеш. А у Віті інше призначення. Він хлопчик, спадкоємець, чоловік. У нього попереду успіхи, кар’єра, здобутки.

Уроки Наташа робила у проміжках між клопотами чи вночі. Але школу закінчила із медаллю. Втім цього ніхто не помітив. В інститут вступила на бюджет. Це теж пройшло ніби само собою.

Після інституту Наталя вийшла заміж, з’явилася донечка. Оля. Наталя звичайно прала, прибирала, готувала, не забуваючи про службові справи.

– Ну, а що такого? Це твій обов’язок. Ти ж дружина та мати. Усі так живуть, – сказав чоловік, влаштовуючись біля нового комп’ютера.

Найновіша модель комп’ютера! Купили на премію Наталі. Вона якось непомітно пішла вгору. Начальство її хвалило, премії виписувало та на посаді просувало.

Квартиру купили як найкращому співробітнику. Невелика, не в центрі, натомість своя.

– Ти маєш допомогти братові. Віті не пройшов на бюджет. На платне у нас грошей немає, а в тебе є, – з порога заявила мати, приїхавши у гості.

Наташа брала кредити, проте допомагала. У брата попереду успіхи, здобутки та щось там ще. Це її обов’язок сестри. І платила. І на роботу після інституту допомогла влаштуватися.

Не брали Вітю ніде, а вона вже у начальники вибилася. Оля теж платно вчилася. І за навчання дочки теж платила Наташа.

Вона так втомилася віддавати всім борги, що почала худнути. Коли зрозуміла, що не від утоми втрачає вагу, було пізно. Метастази та стадія у неї не перша. На жаль.

– Лікар сказав, що є один шанс. Дорого, звичайно, але це шанс, – сказала Наталя чоловіку за вечерею.

– Стривай, люба. Ти хочеш продати квартиру? А якщо не вийде, тобі буде все одно, а я що на вулиці залишуся?

На роботі склалися не найкращі часи. Та й взагалі криза, скорочення, не до неї.

– Сеструня, я б допоміг, але всі гроші в машину вклав, – сказав Вітя, покручуючи ключі на вказівному пальці.

– Сама винна! Ти мала це передбачити! Хто тепер за нами доглядатиме? Ми з татом зовсім старі. Яка ж ти егоїстка, – кричала на неї мати.

Наташа здригнулася. Дверний дзвінок несподівано увірвався у її думки. Жінка подивилась у дзеркало, витерла сльози та пішла відчиняти.

– Оля?! Щось сталося? Ключі загубила?

– Збирайся, поїхали, – скомандувала дочка.

– Куди?

– До лікаря. Я знайшла гроші.

– Де?

– Потім розповім.

І поїхали вони. І Наталка вилікувалась. Оля швидко продала все, що можна було продати, зайняла у друзів і стала оплачувати своє навчання.

– Нічого, мамо, диплом за рік отримаю. Головне, що ти тепер здорова, – сказала дівчина, забираючи матір із клініки.

Тато, дізнавшись про рішення Олі, покрутив біля скроні. Бабуся хотіла нагадати онучці, що допомагати треба Віті. Обох Оля ввічливо відправила в…, далеку подорож.

– Чому Оля змогла, а я ні? – Задумалася Наталка. – Все! Досить, – зважилася вона.

Подала на розлучення, поділила майно і тепер мешкає удвох із дочкою. Чоловік якось швидко спустив гроші після розлучення і нічого краще не вигадав, як повернутися до батьківського дому.

Мати все також кричить у слухавку, що обов’язок сестри допомагатиме Віті. Брата скоротили на роботі. Адже він там тримався тільки через заступництво сестри.

А Наталя більше не визнає за собою жодних обов’язків! Все. Досить. Хіба тільки материнський обов’язок.

Але вона вже його віддала – народила та виростила чудову дочку!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.