Наталя – хрещена мама маленької доньки Олега та Віки. Нічого особливого. Якщо тільки не знати про минуле цих трьох.

Олег із Наталею прожили разом три роки. До ЗАГСу не ходили: Олег вважав офіційну реєстрацію марною формальністю.

Нічого не вирішує штамп у паспорті, казав він. І вже тим більше не дає жодних гарантій любові і вірності, чи не так?

З штампом люди можуть зраджувати один одному, обманювати та зраджувати, навіть дитині це відомо. А без штампа можуть 20 років душа в душу прожити. Олег і приклади наводив: його старший брат із дружиною так і не розписалися, хоча онуків вже няньчать.

Наталка не сперечалася.

Заміж, звісно, хотіла. Мовчки. Ну, самі знаєте, не в моді нині офіційний шлюб. Старомодно виглядає бажання бути не вільною жінкою, а чиєюсь дружиною. Особливо коли тобі «трохи за 30».

Дорослі люди, які штампи, справді? Та й хто поручитися за вірність шофера-дальнобійника? Наталка не обманювала себе, припускала, що у Олега вона не єдина. Вигляду не подавала. Чекала та любила.

Але коли коханий приїхав із раптовим дорогим подарунком, не змогла промовчати:

– Нічого собі! І давно в тебе інша?

– Ні, Наталко, інша в мене з’явилася нещодавно. І це справді прощальний подарунок – не сумнівався у твоїй здогадливості. Розумію, тобі важко, але давай відверто: ми обидва вільні люди, нічого не винні один одному. Мені не хочеться ображати тебе обманом.

– Яка шляхетність, – єхидно сказала Наталка. – Пишаєшся собою?

– Не пишаюся. Намагаюся бути чесним і хочу зберегти нормальні стосунки з людиною, з якою мені було добре, і яку я безмірно поважаю.

– Ого, несподівано. Тобі однієї жінки мало? Офіційно в гарем запрошуєш?

– Та що ж таке! Здається, ти не чуєш. Не потрібен мені ніякий гарем – я зустрів ту саму, розумієш? Ми в січні одружимося.

• Що що? Я не дочула? Ту саму?

– Наталю, пробач мені. Ти мені дуже дорога, правда. Але зрозумій: так буває, я полюбив іншу. Не хочу обманювати, викручуватися чи зникати як останній боягуз. Хочу розлучитись по-людськи, а ще краще: залишитися друзями.

– Точно, старими добрими товаришами, – Наталю ледве стримувала себе, але вона намагалася врятувати ситуацію гумором. – Боже, та ти прямо казкар, дорогий мій. Може, й із дружиною познайомиш?

– Обов’язково. Вона знає про тебе, і, думаю, ви потоваришуєте, – Олег був абсолютно серйозний.

– Все, годі, – вона, нарешті, не витримала. – Іди. Ця розмова вища за мої сили. Не дзвони мені більше. Ніколи.

– Мені шкода, Наталко, що так сталося. Будь ласка, пробач мене. Ніколи не говори ніколи. Не відповідай одразу. Подумай – добрі люди на дорозі не валяються, а я готовий бути тобі справжнім другом.

… Виявитися «не тією самою» бути прикро. Дуже прикро.

Того ж вечора Наталя зібрала всі речі Олега у великі пакети для сміття. Вранці уточнила колишню адресу, викликала кур’єра і відправила «посилочку» із запискою «Пробач, коробок не було, а чекати ще день я не могла. Прощай».

… Рік вона не хотіла його бачити.

Переживання не вщухали. Минуле не відпускало. Що вдіяти? Наталя продовжувала любити Олега. На собі відчула відому істину про те, що ненависть – це велике кохання, обмануте у своїх очікуваннях.

Олег три місяці помовчав, потім почав вітати зі святами, іноді надсилати щось смішне. Писав, що нудьгує і завжди готовий допомогти. І такий момент настав – Наталці знадобилася допомога.

Полетіла коробка. Потрібен був надійний автомеханік. Олег дав телефон свого давнього приятеля, чудового фахівця.

Фахівець Микола спочатку з жартами і примовками полагодив коробку передач, а потім і Наталці допоміг позбавитися  від почуттів до колишнього. Сказав, що вона йому давно подобалася, але залицятися до жінки клієнта – табу. А тут така удача! Вона вільна! Дочекався! Легко та невимушено він закружляв Наталку у новий роман.

Якоїсь миті вона зрозуміла, що давно не думає про Олега. Образа пішла і стало ясно: Олег мав рацію. Цілком безглуздо обривати всі контакти з людиною, яка не здійснила по відношенню до тебе жодної підлості. І навіть пішов так, щоби залишити шанс на спілкування.

Зустрілися вони одного разу випадково на авторинку. Наталка зі своїм надійним автомеханіком та Олег із дружиною. Чоловіки обнялися, розмовляли, не відтягти один від одного.

Жінки зацікавлено переглядалися, кожна одразу зрозуміла хто є хто. Обидві здивувалися своїй зовнішній схожості. Колишня та справжня жінки Олега схожі виявилися як рідні сестри.

І раптом Віка – дружина Олега – запропонувала:

– Слухайте, а приїжджайте до нас у вихідні на дачу – шашличок посмажимо. Познайомимося ближче.

– Точно, давайте, – зрадів Олег. – Ви як? Вільні?

Автомеханік запитливо глянув на Наталку. Та усміхнулася і кивнула. Чоловіки потисли руки:

– З вас до шашлику, з нас – решта, – підсумував Олег.

…Вікторія з Наталею схожі не лише зовні. Вони неймовірно швидко знайшли спільну мову, і стали в результаті нерозлучними подругами.

Віка – поручитель по кредиту на будівництво житла у Наталки (погодьтеся, навіть родичів іноді буває важко умовити на такий подвиг!).

Новий рік пари зустрічають в одній компанії, запрошують одна одну на дні народження. Із задоволенням проводять час на дачі у Олега.

А коли Вікторія народила доньку, ніхто й не сумнівався, хто стане її хрестити. Микола з Наталею теж розписалися, і чекають поповнення. Всі разом вони спілкуються так, наче й не було минулого. Все чинно, шляхетно і дуже зворушливо.

Тільки одного разу, наодинці, Микола запитав Олега:

– Як тобі це вдалося?

– Знаєш, я зовсім не вмію обманювати . Тому обом відразу сказав усе як є. А ще дуже не хотів, щоб Наталя після розставання згадувала мене погано – бачив таку історію у маминій родині. Мама часто мені повторювала: жінка може пробачити багато чого, тільки не боягузтво. А зникати в нікуди без пояснень – щонайменше підле боягузтво. Потім двері перед тобою зачиняться наглухо.

– Припустимо, з Наталкою ясно. А Віка? Не ревнувала до колишньої?

– Вона впевнена в собі на всі сто. Як і в мені. А ще виросла у такому шлюбі – батьки розлучилися, потім кожен знайшов пару, вони всі нормально спілкуються. Як велика рідня, прикинь? Я досі не розібрався, хто кому ким доводиться.

Багато хто скаже: хороше спілкування з колишнім ні до чого хорошого не призводить. І краще залишити минуле у минулому. Але все дуже індивідуальне.

Все залежить від людей. І від кохання.

КІНЕЦЬ.