– Ну що, Дмитро так тобі більше й не дзвонив? – Запитала Таня за обідом.

– Не дзвонив, і не подзвонить, – відповіла Наталка. – Я занесла його до чорного списку в телефоні, та й взагалі, у всіх соціальних мережах.

– А може, твоє рішення необдумане? Ну, подумаєш, загуляв вечір в кафе з друзями, що тут такого? Може, й не було з ними жодних дівчат?

– Та були, хто ж тоді жіночим голосом хихотів мені в слухавку!

– Шкода, що так сталося! Вигідний наречений, багатий, а ти такого прогавила. Я б на все заплющила очі.

– Ну що ж, мені все життя тепер заплющувати очі? Та ну його…

Таня з Наталкою працювали у великому торговому центрі, у відділі жіночих аксесуарів. Вони обідали завжди на верхньому поверсі центру, де розташовувався ресторанний дворик, або як його зараз називають – «Фут-корт»: посередині зали столики, а довкола безліч недорогих закусочних із різноманітною їжею. Дуже зручно: можна замовити все, що хочеш, навіть є страви різних країн.

– Наталю, я піду «носик припудрю», – сказала Таня.

– Іди, а я, мабуть, каву собі ще візьму.

– Обережніше, бо ти кави вже забагато п’єш.

Наталка залишила на стільці сумочку, щоб ніхто не зайняв місце, і підійшла до стійки, де дівчина наливала каву. Коли вона повернулася до свого столика, на ньому лежала шоколадка, на якій була записка: «Наталю, не сумуйте, це вам до кави, пригощайтеся». Почерк швидкий, явно хтось поспішав. Вона розгублено дивилася на шоколадку та оглядала весь зал – хто ж це міг бути? Нічого підозрілого на неї навіть ніхто не дивиться. У такому вигляді застала її Таня, Наталка їй розповіла.

– Це твій Дмитро когось підіслав, вибачення хоче випросити.

– Ні, на нього це не схоже. Дмитро, наприклад, може прийти з квітами, влаштувати гучні з’ясування стосунків, сваритися: «Ти не розумієш, кого ти втрачаєш!», але на таку романтику він не здатний.

І все-таки було цікаво – хто це? Повторний огляд не дав результатів.

– А ти що, коли брала каву, сумку тут залишила? Може, там полазив хтось, а шоколад як компенсацію поклали.

– Там пусто, а гаманець я з собою брала. Та хто гляне на цю сумку – пошарпана і стара, соромно її навіть носити.

– Ну ось, працюєш серед сумок, а собі навіть купити не можеш! І гаманець у тебе, я бачу, теж старенький.

– Я собі потім хорошу сумку куплю ближче до Нового Року, коли буде розпродаж. А гаманець ще терпимий. До речі, Дмитро хоч і багатий, але він мені подарунки не дарував.

Наталка допила каву, а шоколад вони поділили на двох. Через тиждень у їхньому відділі з’явився кур’єр – він приніс квіти Наталці.

– Від кого це? – Запитала вона.

– Не знаю, сказали доставити, – кур’єр вийшов.

У квітах була записка: «Найкрасивішій дівчині Наталці!». І все!

– Я ж гкажу – Дмитро підлещується! – хихикнула Таня. – А ось і квіти!

– Так ні ж! Він би сам з’явився і трусив би букетом біля мого носа. Тим більше, я чула, що Дмитро вже не нудьгує – знайшов собі якусь кралю. Та й не хочу я до нього повертатися, неприємний він мені. Дивно все це, але красиві квіти!

– У тебе з’явився таємний шанувальник! – З доброю, але іронічною посмішкою сказала Таня. – І це дуже тішить! Він явно не з бідних, якщо такі квіти тобі дарує.

– Та що ти тільки про гроші думаєш? – Зніяковіла Наталка. – Мені таких вже вистачило у житті, достатньо!

Навіть думок не було, хто міг би бути цим таємним шанувальником. Жодних натяків від знайомих хлопців не було. Був такий момент, коли до мами приходила знайома зі своїм сином Славком, щоб познайомити Наталку, але Славко матусин синочок, він на такі подвиги теж не здатний.

Коли розпочався новорічний розпродаж, у всіх відділах було багато народу. Одного дня Наталка краєм ока помітила, що за склом вітрини на неї дивиться якийсь чоловік у елегантному коричневому пальті. Стоїть, дивиться та посміхається. Наталці навіть якось ніяково стало. Чоловік зайшов у зал, розглядав товар і постійно оглядався на Наташу, так само посміхаючись. Таня також помітила таку увагу до своєї колеги.

– Слухай, чи не це твій шанувальник? – Запитала вона у Наталки. – Глянь, який імпозантний чоловік! Мабуть, у гаманці має цілий прес грошей!

– Не говори нісенітниць! Просто покупець, піду його обслужу, – Наталка підійшла до чоловіка. – Вам щось підказати?

– Так! Мені потрібний для однієї молодої, красивої дівчини подарунок. Ну, що у вас тут є, я не розуміюся в жіночих штучках. Сумочку для різноманітності. Ось що вибрали б для себе?

«Для себе! – подумки посміхнулася Наталка. – Мені навіть під час новорічного розпродажу не купити, що я хочу для себе. Але треба продати саме хорошу сумочку, щоб заробити відсоток від продажу, а покупець, на вигляд, справді багатий».

– Ось це у нас добрі, брендові сумочки. Дивіться, яка симпатична ця, чорна з пряжками. Зручна, якісна, те, що потрібно.

– Скільки коштує?

Наталя назвала ціну.

– Беру, – чоловік відповів і відчипив бірку.

– Дівчина, це вам подарунок на Новий Рік, – чоловік побачив, як Наталка здивовано дивиться на нього. – Ні-ні, ви не подумайте, це не від мене, я, взагалі-то одружений і вірний чоловік, бачите обручку! Це подарунок від вашого таємного шанувальника, незабаром він дасть вам знати про себе.

Чоловік швидким кроком вийшов із магазину. Наталка заметушилась біля прилавка. Як на зло посипалися питання від покупців.

– Таня, сонечко, підміни мене, це єдиний шанс дізнатися, що взагалі відбувається.

Наталя вибігла з відділу. Чоловік у коричневому пальті вже піднімався вгору ескалатором на верхній поверх. Наталка кинулася навздогін, розштовхуючи народ. У ресторанному дворику він був біля стійки з кавою і розмовляв з хлопцем у фірмовій формі цього магазинчика. Наталя іноді купувала їжу у цього хлопця, перекидаючись парами фраз.

– Чоловік, ви мені можете сказати, хто цей шанувальник? – Захекавшись, запитала Наталка. – Якщо ви від Дмитра, то так і знайте – я ваш подарунок не прийму!

– Та ось він, твій шанувальник, мій племінник Сашко, – вказав чоловік на хлопця. – Ви давайте, розбирайтеся тут самі, а мене у свої справи не вплутуйте. Я одружений, і дорожу своєю репутацією.

– Ну, навіщо ви так, дядьку Володя? – з докором спитав Сашко. – Ви весь сюрприз зіпсували.

Дядько Володя пішов, а Сашко запросив Наталю за столик, щоб усе їй пояснити. Він узяв дві кави і зніяковіло розповідав:

– Наталю, ти на мене не звертала уваги, а я тобою давно милувався. Я тут весь час крутився, коли ви з подружкою розмовляли. Я дізнався, що ти посварилася з хлопцем і сумувала, тому поклав шоколадку із запискою на твій стіл і ще чув, що ти хочеш нову сумку. Поки у мене таких грошей не було, я збирав, а тим часом відправив тобі квіти кур’єром. Я студент, підробляю, мої батьки далеко, але у цьому місті живе мій дядько. Я йому все розповів про свої почуття до тебе і сказав, що збираю на сумочку. Сьогодні я просто показав йому тебе за склом вітрини, а він ось як вчинив – купив сумочку за свої гроші і, чесно кажучи, здав мене, випереджаючи події. Ми так із ним не домовлялися, але я його племінник, ось він і вирішив мені допомогти. Пробач, що так вийшло, я хотів подарувати тобі сумку перед Новим Роком, розкрити свою таємницю і запросити тебе кудись. Щоправда, я живу в гуртожитку, і поки не придумав – куди. Дядько кликав мене жити до себе, але я хочу бути самостійним, тим більше в нього сім’я, двоє дітей.

Наталка із захопленням дивилася на Сашка: ось це вчинки! Дмитро на таку романтику точно не здатний! А Саша приємний хлопець, і вона впевнена, що він дуже сподобається мамі Наталки, як кавалер її дочки. Та й Наталці він давно подобався – такий галантний, ввічливий і усміхнений, але вона навіть не здогадувалася про його почуття.

– Сашко, а давай на Новий Рік я тебе запрошу до себе додому? Правда, у нас буде все скромно – у сімейному колі з мамою. Але після того, як відзначимо, ми можемо піти погуляти біля міської ялинки. Згоден?

Увечері, 31 грудня, Сашко поспішав за вказаною адресою. У руках він ніс квіти, цукерки та гаманець для Наталки у подарунок. Він же краєм вуха чув, про «терпимий» гаманець, настав час його замінити на новий.

КІНЕЦЬ.