Подруга виходила заміж. Настя була свідком нареченої. А тепер – дівчина здивована вчинком людини, яку знала все життя.

Вони з Оксаною товаришували з першого класу. Після школи вступили до університету. Настя дуже добре знає сім’ю Оксани.

Подруга має старшу сестру Ірину. Вона старша за Оксану років на десять. Живе у Польщі, приїжджає рідко. Як подарунок на весілля надіслала сестрі гроші, сама не приїхала.

Більше Оксана родичів не має. Тільки батьки.

Батько Оксани, Микола Степанович – добра, чуйна людина. Дуже любить дітей. Коли дівчатка були маленькими, він постійно з ними займався. Батьки влітку не пускали дітей купатися на озеро, то дядько Микола збирав усіх і вів на озеро. Діти купалися, а він сидів на березі і стежив, щоб ніхто не запливав на глибину. Потім усіх шикував, перераховував і давав команду: «Додому кроком – руш!» Діти його просто любили. Він водив їх за ягодами та грибами, взимку заливав водою крижану гірку. Коротше, був для місцевих дітлахів справжнім другом. Вони навіть не помічали, що він іноді заїкається. І ніхто ніколи за це його не дражнив.

Все життя Микола Степанович працював лісником. Досі знає у лісі кожну ялинку чи молоденький дубок. Коли дівчата підросли, він спілкувався з ними, як з панночками. Часто приходив до школи, розповідав про ліс, навчав любити та берегти природу.

Мама Оксани, Раїса Іванівна, працювала листоношою. Щодня привозила з районного центру пошту, а потім розносила селом. Усі пенсіонери в ній душі не чули. Вона для них – світло у вікні. І пенсію принесе, і комуналку сплатить. А раніше, розповідають, коли не було стільникового зв’язку, до неї всі ходили дзвонити, бо її телефон був єдиним. Господиня ніколи нікому не відмовляла, коли б хто не прийшов – хоч опівночі, хоч під ранок. Чудова жінка.

Настя завжди вважала, що про таких батьків, як у Оксани, можна тільки мріяти. А як вони любили Оксану! Вона у них – пізня дитина. Коли народилася, батьки були найщасливішими у світі. Готові були все для неї зробити. Собі у всьому відмовляли, а Оксана мала все, що хотіла: найкращі сукні, туфлі, джинси, крутий телефон, все – найкраще. Тепер сестра Оксані допомагає. Висилає гроші на навчання, одяг прямо із Польші. Настя подрузі ніколи не заздрила. У неї самої – тато великий начальник, може купити все, що завгодно. Тому те, що трапилося на весіллі, було несподівано і вразило дівчину до глибини душі.

Отже, про весілля. Оксана вийшла заміж за інтелігента у п’ятому поколінні. Його дід – декан факультету, де навчалися подруги. Хлопець є перспективним. Ніхто з його родини не припускав, що «хлопчик» вибере у наречені сільську дівчину. Його відмовляли, але Павло нікого не слухав: або Оксана, або я йду з дому. Коротше, переконав.

Весілля готували батьки та дід нареченого. Молоді на урочистості було мало. Все більше «шановані люди». Тому і весілля справляло враження консиліуму чи засідання наукової ради. Все було нудно та пафосно. Але Настю здивувало не це.

Справа в тому, що Оксна не запросила на весілля своїх батьків.

Настя поцікавилася:

– А де дядько Микола з тіткою Раїсою? Запізнюються?

Оксана скривилася і сухо відповіла:

– Їх не буде.

Настя розгубилася. Навіть подумала, що Оксана жартує. Але після реєстрації в ЗАГСі стало зрозуміло – не жартує.

Вже в ресторані Настя влаштувала Оксані допит із пристрастю та з’ясувала, що батьки про весілля дочки просто не знають. Вона сказала їм, що після реєстрації планується молодіжна вечірка. А тому приїжджати не має сенсу.

Настя не стала приховувати обурення:

– Оксано, це дуже некрасиво та підло з твого боку. Батьки тебе дуже люблять. Вони б усе віддали, щоб бачити тебе зараз: нареченою.

Оксана незворушно відповіла:

– Ось і віддали – не соромлять мене своєю присутністю. Не заїкаються, не «чавкають». Ти що, не бачиш, які тут люди зібралися? Вважаєш, що я і їх повинна була запросити? Це ж нонсенс!

Настя все зрозуміла, і нічого на це не сказала подрузі. Тільки подумала: «Дядько Микола, тітко Раїса, вибачте ви нас, будь ласка…»

Коли після чергового конкурсу гості сіли за стіл, всі помітили, що свідка нареченої немає.