Від першого шлюбу у мене була донька Настя. Мати дівчинки покинула нас невдовзі після повернення з пологового. Залишила записку, що не готова брати на себе відповідальність за чуже життя, вона ще молода й хоче пожити для себе. З того часу більше я її не бачив. Щоб дочка не засмучувалася вчинком матері, правди їй ніколи не розповідав. Єдине, що вона знала про неньку – її більше немає і не буде в нашому житті.

Піклуватися про малу дитину не просто, особливо якщо це дівчинка. Перший час мені допомагала сусідка Катерина. Вона так гарно ставилася до моєї дівчинки, одразу знайшла з нею спільну мову, тому я вирішив одружитися вдруге. Катя мою пропозицію прийняла й перебралася жити до нас. Тільки після весілля зізналася, що має сина, який живе у селі в її батьків. Вона залишила його на перший час, поки влаштовувалася в місті. Звісно, до весілля повідомити таку новину про себе вона не наважилася.

Що я міг вдіяти. Якщо Катерина прийняла мою Настю, як рідну, й готова була про неї піклуватися, я мушу вчинити так само стосовно її сина. Жили ми всі разом добре, діти швидко знайшли спільну мову. Та чим старшою ставала моя дочка, тим більше непорозумінь в неї виникало з мачухою. Жінки постійно сварилися між собою й не могли вжитися в одній квартирі. Я не знав, на чий бік стати, адже обидві були не праві. Старався не вмішуватися й чекав, коли буря перейде.

Настя вступила на навчання в інше місто. На деякий час довелося переїхати. На другому курсі моя дочка познайомилася з Іваном, який невдовзі став її хлопцем. Дочка не приховувала від мене своє особисте життя, про Ваню розповіла одразу. Я радів її щастю, але мусив особисто пересвідчитися, що хлопець дійсно хороший. Запросив дітей до нас в гості на вихідних.

Катя накрила святковий стіл, я подбав про подарунки. Ваня мені сподобався, розумний, дотепний. Основним його здобутком, як на мене, було те, що він дійсно кохав Настю, це видно неозброєним оком. Мені стало спокійно за майбутнє дочки. Поруч такого чоловіка їй нічого не загрожувало.

Єдине, що мене турбувало – це вік Івана. Дочка сказала, що він старший від неї, але на вигляд я не дав йому більш як 17 років. Запитав прямо: «Іване, не подумай нічого поганого, але чи можна побачити твій паспорт?». Хлопець не зрозумів мого прохання й розсердився. Я не знаю, що він собі надумав, але після того випадку хлопець відмовлявся приїжджати до нас в гості. Настя теж ображалася.

Через тиждень після нашого знайомства вона перестала відповідати на телефонні дзвінки. Ваня теж мовчав. Я не міг зрозуміти, чому таке невинне прохання призвело до сварки. Запитував поради у дружини, як помиритися з донькою, але вона й не хотіла аби це відбулося. Сказала, що Анастасія відбилася від рук й не цінує своєї сім’ї. Чи варто взагалі з нею миритися?

Декілька місяців ми не розмовляли й не бачилися. Від своїх знайомих я дізнався, що Настя з Іваном розписалися, бо вона чекає на первістка. Чому такі важливі речі я повинен дізнаватися з вуст чужих людей, а не рідної дитини! Додому повернувся страшенно розлючений, розповів про все Каті. Вона знову почала свою історію, що Настя не варта нашої уваги. Натомість переконувала мене переписати квартиру на її сина. Я запідозрив щось не ладне.

Через декілька днів поїхав шукати дочку. Коли ми нарешті зустрілися, вона була рада мене бачити. Я запитав, чому вона мовчала про своє життя й нічого нам не розповіла. Настя зізналася, що мачуха наговорила їй багато неприємностей. Мовляв, Іван нам не сподобався й ми проти їхнього одруження. Крім того, Катерина сказала, що це я не бажаю з нею розмовляти. Виходить, що через Катерину ми з дочкою посварилися, самі того не зрозумівши.

Звісно, квартиру переписувати ні на кого я не збираюся. Після моєї смерті вона перейде у власність Насті. Та мене дуже непокоїть, що дочка так легко повірила словам жінки, з якою скільки ворогувала. Не знаю на чий бік стати та що робити з цими двома жінками.

КІНЕЦЬ.