Настя затишно вмостилась на дивані. Гаряча кава, улюблені цукерки, можна подивитися цікавий фільм.

У свій вона вихідний вирішила дозволити собі нічого не робити.

Чоловік був у відрядженні, син у бабусі, можна навіть не готувати сьогодні.

Раптом задзвонив телефон. Дзвонила її подруга Катя.

– Привіт, Катрусю! – сказала Настя в слухавку.

– Настю, привіт! Сто років не чула тебе, як ви там?

– Ой, та все, як завжди. Вадим у відрядженні зараз, Сашко в бабусі, а я тут на дивані розляглася он, як королева!

Пралка – пере, а лежу, вареників магазинних зранку наїлася, нічого не готувала навіть! Добре так! А ти, як там? Як діти?

– Зрозуміло. Та у нас теж все по–старому. Ганнуся слаба, віддали в садок, називається. Я і сама була злягла нещодавно… – сказала подруга. – Слухай, а Вадим твій часто у відрядження їздить? – раптом запитала вона.

– Та ні, раз на місяць… Робота така, що ж вдієш.

– А взагалі, стосунки у вас як? Нормальні?

– Так, з чого їм бути поганими? Катю, що за питання не зрозумію?

– Та так просто… Ти з соцмереж зникла, нічого не викладаєш, думаю, може, сталося щось? А зателефонувати завжди забуваю.

– Ой, та ну їх ці соцмережі, стільки часу йде. Навіщо мені дивитись, хто куди їздив, що їв, що купував. Нудно все це, краще фільм подивлюсь хороший, чи книгу почитаю. І свої фотографії не хочу викладати, кому це треба? Я й фотографуватись не люблю, ти ж знаєш.

– Ну так. Ну гаразд, подруго, бувай, вибач, що відволікла…

…У Насті залишився якийсь осад від розмови з Катею. Недомовленість якась.

Зазвичай подруга була веселою, щебетала, розповідала новини.

А тут напружена якась, ніби спитати щось хотіла, чи сказати, та не наважилася…

…Настя не витримала і таки набрала її номер.

– Катю, мені здалося, чи ти щось сказати мені хотіла? Я тебе добре знаю, і відчуваю, що щось не те…

– Настю, а тебе не проведеш… Мені дійсно є що сказати, але я переживаю за тебе… Це стосується твого чоловіка.

– Господи, та що ж там таке?! – Настя не розуміла, що відбувається. – Що трапилося? Говори, я тепер не відчеплюся!

– Я бачила твого Вадима днями з якоюсь дівчиною, – раптом видала подруга. – Їздила у справах на таксі і стояла в заторі. І раптом побачила їх… Ішли, трималися за ручки. Обличчя її не розглянула, але фігура хороша. Молода, видно, набагато молодша за нього…

Фух. Сказала. Вибач, подруго. Я довго думала, чи правильно буде говорити тобі це, чи ні. Це дуже важко, повір. Ти ж знаєш, як я люблю тебе. А твого Вадима я тепер незлюбила! Ось і зараз, можливо, він не у відрядженні, а з нею…

Настя побіліла від такої новини. Як же так?! Її Вадим знайшов собі молоду й гарну?!

– Настю, ти як там, все добре?

– Ні, якщо чесно. Несподівано це. У нас із ним зараз ніби медовий місяць. Він останнім часом змінився. Став дбайливим, подарунки робить. Тепер розумію причину. Совість прокинулась, мабуть…

– І що тепер робитимеш?

– Не знаю. Я в розгублена. Зазвичай я про таке тільки читала, а тепер сама в цій ролі. Дякую, що сказала. Слухай, а яка вона, розкажи, в чому одягнена була, яке волосся. На кого він мене проміняв?

– Дуже яскрава дівчина. Блондинка, волосся довге, пряме. І куртка… Колір фуксія, модний зараз дуже. Мабуть, Вадим добряче їй грошей дає, куртка явно недешева. Джинси звичайні сині, ну і кросівки якісь. Це все, що я встигла побачити.

Настя довго мовчала, а потім почала сміятися.

– Настю, що смішного я сказала?

– Так, кажеш, набагато молодша за Вадима, струнка і модна? – припинила сміятися Настя.

– Ну так… І волосся шикарне, якщо чесно. Теж таке хотіла б…

– Дякую, Катрусю. Мені дуже приємно…

– В сенсі?! Ти рада, що мені сподобалася дівчина Вадима?! Та це я так, погляд збоку, не подумай… Ти в сто разів краща!

– То це ж я і була з Вадимом! Ми ж із тобою сто років не бачилися. Я пофарбувалась у блондинку і волосся наростила, вирішила змінити зачіску.

І куртка у мене нова, купила на розпродажі. Та й схудла я трохи, в спортзалу ходити почала.

Ми з Вадимом їздили того дня по магазинах, люстру шукали, і такий настрій хороший був, ми веселилися, за ручку ходили.

Бачитися частіше треба нам, а то не впізнаєш уже подругу!

– Це справді ти була? Ну, Настю, ти й красуня! І мовчала, що такі зміни, теж мені подруга! Хоч би десь викладала фотки, а то думай, як ти там виглядаєш! Фух, мені прямо полегшало!

– А я, знаєш, як запереживала, що у Вадима хтось є! Люблю його! Добре, що я запитала про одяг та волосся, а так мав би чоловік ні за що сварку!

А тобі дякую, подруго, за пильність!

– І не кажи! І сміх, і гріх! Так, Настю, раз ти зараз удома, беру ігристе, і до тебе. Гляну на твої зміни. Тепер одна одній розповідатимемо все, щоб подібної історії не вийшло. Домовились?

Настя видихнула. Ось як буває. За кілька хвилин такий спектр емоцій зазнала.

Від гніву та розгубленості до радості. Зате тепер є привід бачитися частіше з подругою, щоб подібних казусів не трапилося.

КІНЕЦЬ.