У Насті була старша сестра Люда. І ось буває таке, дві сестри, а різні зовсім. Люда чорнява красуня, висока, з пишними формами. Мама пишалася її красою і завжди називала “моя принцеса”.

А Настя зовсім не така. Худенька, руденька. Симпатична, але на тлі сестри завжди виглядала непоказно.

Не сказати, що вона не любила сестру, але ображалася за те, що тій завжди діставалося все найкраще, новеньке, а Насті найчастіше у спадок від Люди.

А їй так хотілося бути схожою на сестру! Коли вона закінчувала школу, Люда вже навчалася в інституті на філологиню, багато читала.

– Нічого ти, Настя, у цьому житті не розумієш. Навіть хлопця не маєш. І подивися на себе: кіски, спідниці до колін, туфлі без підборів. Не можна так.

А як можна, якщо мама вважає, що одягнена вона нормально для школярки? І випрошувати вона не звикла. Що дають, те й носить.

Іноді Люда бралась сама упорядковувати її. Зав’язувала на голові хвіст, шкільну спідницю підшила, щоб коротша була, і туфлі свої віддала. Нові зовсім, на каблучці, щоправда, не дуже високому. До школи на високих ходити не дозволяли.

І справді, так краще. Навіть Дмитро її помітив:

– Настя, ти не закохалася часом? Змінилася вся. Давай у кіно сходимо після уроків?

І сходили, а він потім цілуватися поліз. Настя втекла. Ще чого!

А Люда сміялася з неї.

– Ну й даремно, не треба було тікати. Тепер він на тебе не подивиться.

І мала рацію. Більше Дмитро її нікуди не запрошував. Та й не до прогулянок стало: іспити скоро, атестат, вступ. Настя пішла в педагогічний, знову ж таки за порадою Люди, на вчительку.

– Допоможу тобі в навчанні, тільки читай більше і закинь усе це домашнє господарство. Допомагати мамі треба, але не всю роботу на собі тягнути.

Настя прислухалася, пішла вся у навчання. Люда допомагала, звісно, але без ентузіазму. У неї з’явився шанувальник, ніколи їй стало.

Натомість мама була на сьомому небі від щастя!

– Розумник! – хвалилася вона подрузі, тітці Євгенії.

А Насті наречений не подобався. Старший сестри на десять років, огрядний, із золотим перстнем на товстому пальці. Але з манерами: мамі і ручку поцілує, коли в гості прийде, і квіточки подарує. А молодшій сестричці то цукерки у коробці, то зефір у шоколаді.

Але все одно неприємний тип. Хоча Настя мовчала і своєї думки не висловлювала, та її ніхто й не питав.

Весілля було пишним. Мереживна сукня зі шлейфом, атласні туфельки, які несли її сестру в країну захмарного щастя з багатим чоловіком у дорогому костюмі з відливом.

Тільки Настю було не обдурити. Вона відчувала своїм дівочим ніжним серцем, що цей Петро не любить Люду. А вона цього не помічала і вийшла заміж, бо престижно: у нього бізнес, квартира шикарна, машина дорога.

Але щастя тривало недовго. Вже через пів року з’ясувалося, що Петро і погульбанити любить, та й походити наліво… Спочатку Люда трималася, мамі не скаржилася, а тим більше Насті.

Але якось, прийшовши з інституту, вона застала сестру в сльозах, і маму засмучену до краю. Петро не прийшов ночувати, не зателефонував, не попередив. А свекруха, неприємна тітка з маленькими очима, заявила:

– Ну то й що, подумаєш, чоловік додому не прийшов! Ти дружина, ти й шукай!

Але Люда шукати не стала, вона залишилася вдома, і вони весь вечір проговорили у їхній колишній спільній спальні. До пізньої ночі Люда пояснювала Насті, щоб заміж не поспішала, шукала чоловіка до душі, щоб любила.

– А ти не любиш? – запитала її Настя обережно.

Але Люда не відповіла. Відвернулася до стіни і попросила вимкнути світло.

На цей раз вони помирилися. Петро прийшов по Люду з винними очима.

Люда покірно зібралася й пішла з чоловіком, а Настя розплакалася. Хіба таке життя має бути у її сестри–красуні? Але мама заспокоїла її. Самі розберуться. Петро любить Люду, інакше б не одружився.

Але не минуло й місяця, як цей замок з піску зник остаточно. Як виявилося, Петро вкотре прийшов додому після опівночі, веселий, влігся спати, а Люду вночі назвав Тамарою і попросив принести мінералки…

Це була межа. Наступного дня Люда повернулася додому остаточно. Мама з Настею притягли додому дві важкі сумки з її речами. Люда була заплаканою, закинула свій інститут, але мама допомогла з лікарняним…

Мама засмучувалася:

– Сором який! Як людям у вічі дивитися? Ростила доньку, виховувала, заміж видала і на тобі! Розлучення. Може, помиритеся ще, га, доню? – запитувала вона і гладила Люду по блискучому чорному волоссі.

Але тут уже Настя не витримала:

– Мамо! Припини! Яке там помиритеся, коли він… Гульвіса!

Мама тільки махнула рукою і вийшла з кімнати.

Люда була слаба довго. Вона весь час лежала на ліжку або сиділа на дивані, вкутавшись пледом. Сумна, сумна…

А Настя була поруч і доглядала її. То погодує, то попити принесе. А вечорами вони довго розмовляли, всі втрьох.

Мама згадувала їхнього батька, такого ж недолугого. Вона довго терпіла його витівки, доки він нарешті не залишив їх. А через рік його не стало. Сестри пам’ятали цей важкий час, його поминки, нову дружину на цвинтарі, яка навіть і сльозинки не пустила.

І навіщо Люді така ж доля? Але поступово все якось налагодилося. Люда стала виходити надвір, гуляти з Настею. Про її невдале заміжжя більше не говорили. Розлучення оформили, і вона підбадьорилася.

От тільки трапилася нова неприємність. У Насті на той момент кавалер з’явився. Серйозний такий Славко. Вони зустрічалися з ним ще до розлучення Люди. Потім зустрічі стали рідшими, Насті ніколи було через сестру. Але незабаром зустрічі поновилися, і вона запросила його додому…

…Мама з Настею і Людою наготували всіляких смаколиків і накрили у залі гарний стіл.
Всі троє повдягали гарні сукні, поробили зачіски й макіяж. А як же ж?! Наречений у гості йде.

І ось нарешті пролунав дзвінок у двері. Настя ще чепурилася в кімнаті, а мама з Людою сиділи за столом.

– Сиди, доню, я відкрию, – сказала мати й поспішила в коридор.

Люда у легкій рожевій сукні, з гарною зачіскою залишилась сама за столом.

Нарешті в залу зайшов Славко. Він як глянув на Люду, так і застиг на порозі від побаченого…

З того часу його, як підмінили… Закохався він у Настіну сестру. Спокою не мав.

З Настею порозумівся, так, мовляв, і так. Потрібно розлучитися.

– Ти молоденька зовсім, влаштуєш ще своє життя. А я не можу, сестра твоя не йде з голови. Хочу порозумітися. Не ображайся тільки, але це мій ідеал жінки, розумієш?

І порозумівся, зустрів на вулиці і освідчився в коханні. А Люда розвернулася і таке йому влаштувала, таких слів наговорила…

Так закінчився Настін роман…

А влітку всі разом, Люда, Настя й мама поїхали на море. І диво не змусило на себе довго чекати. Усі троє познайомилися з чоловіками!

У мами – Георгій Олександрович, вдівець. Гарний такий, ввічливий. Мама довго соромилася і не говорила дочкам про нього. Вечорами тільки на прогулянку йшла. Але їм було не до неї.

Дівчата познайомилися зі своїми чоловіками – Іваном та Олексієм. Двоюрідні брати приїхали відпочивати не з їхнього міста. І найкрасивіший Іван дістався звісно ж Люді.

Але Настя не була ображена. Її Олексій хоч і не красень, але веселун, такий же рудоволосий і якийсь теплий, добродушний.

А Люда з Іваном прямо сяяли від щастя. Сестра знову погарнішала, тільки заздрощів більше не викликала. Кожному своє, як то кажуть.

І в останній вечір три пари нарешті зібралися разом. Георгій Олександрович замовив столик у ресторані, де вони чекали сестер з їхніми новими кавалерами.

Знайомство відбулося. І ці три курортні романи визначили подальшу долю цих чудових жінок.

Мама поїхала в столицю.

Люда переїхала до чоловіка, перевелася туди на навчання.

А Настя залишилася у своїй квартирі, куди невдовзі перебрався її Олексій.

Створилися три щасливі родини, і вони їздили одна до одної в гості, зустрічали разом свята.

А минуле забулося, пішло на задній план і про нього більше ніхто ніколи не згадував.

Настав ранок їхнього нового щасливого життя…

КІНЕЦЬ.