– Та твій Василь просто нудний! – сказала Вероніка своїй подрузі Насті.

– Неправда! – обурилася Настя.

– Не вигадуй. Хороший у мене Василь.

– Ага, тільки дихати вільно ти з ним не можеш.

– Обґрунтуй!

Подруги зустрілися, щоб приємно поспілкуватися у вихідний. Але розмова поступово не надто приємною.

Говорили про чоловіків. Сьогодні настрій у подруг спочатку був хороший, тож чоловіків хвалили.

Вероніка почала першою.

А Настя підхопила, але трохи перегнула палку, перехвалила Василя.

Вероніка добре знала чоловіка подруги, жінки дружили вже 10 років. І звісно, вона бачила, як живеться Насті.

Дружити сім’ями, на жаль, не вийшло. Василь був категорично проти посиденьок із друзями. Це дорого, мовляв, і дуже непрактично.

Тому Вероніка й Настя зустрічалися завжди удвох і таємно від Василя.

Тому що витрачати гроші на кафе, за словами Василя, це ж блюзнірство!

Вдома ж стільки їжі, різних заготовок. Їж досхочу. Але тільки сама, без усяких там гостей, тож подруг у хату не води…

Василь так і не зміг подружитися з чоловіком Вероніки.

Їм просто не було про що говорити і вони зовсім не розуміли один одного.

Всі розмови Василя зводилися до того, як дорого все в магазинах.

Що економіка у країні занепадає. Що треба якось виживати.

Чоловіків друзів у Василя ніколи не було. Він вважав, що мати друзів – це надто клопітно. Їх же ж треба пригощати, дарувати подарунки на дні народження й інше. Ні до чого це.

Весь свій вільний час Василь витрачав на сім’ю, як він казав. Ліс, гриби, ягоди. Риболовля. Сад, город. Великий город. Навіть картоплю садили щороку. Дуже багато всього… Та все садили!

А чого, в магазинах купувати? Екологічно чисті свої фрукти й овочі – це ж так добре. І, що найголовніше, дуже економно.

Хоча, якщо вже правду сказати, то якби, навпаки, вирощувати овочі було дорожче, аніж у магазині купувати, то Василь не посадив би жодної морквини.

І звичайно ж, весь цей такий правильний та екологічний спосіб життя Василя був би неможливим, якби у нього не було Насті. Милої, симпатичної, працьовитої, доброї й безвідмовної жінки.

Сам він би свої плантації не обробив. Урожай би весь до останньої крихітної цибулинки не зібрав. І не зміг би, зрозуміло, все це зберегти, заморозити, висушити, закрутити в банки.

Для Насті сім’я завжди була на першому місці. Так її виховали.

Чоловік – голова, як скаже, так і буде. Вона любила Василя, дорожила своєю родиною. У них був син уже студент.

Єдине, що вдалося Насті зберегти всупереч думці чоловіка, то це свою роботу.

Василь від початку наполягав, щоб вона сиділа вдома, бо ж стільки справ.

Потім, правда, погодився. Гаразд, якщо все встигає, то нехай. Гроші зайвими ніколи не бувають!

Настя мала дуже мало одягу. Вона носила його багато років. Дивно було дивитися на її взуття, яке вже давно вийшло з моди і виглядало потертим.

Сумка у Насті була така стара, що вона вже й забула, в якому році її купувала. Василь просто періодично змінював у цій сумці ручки, пришивав нові. З клаптиків, які можна було взяти від якоїсь іншої старої речі.

Настю недолюблювали на роботі. Вважали її жадібною на гроші. Вона ніколи не купувала цукерки, не пригощала нікого, як у бухгалтерії пили чай.

Але Настя не була жадібною! Вона була просто вірною, доброю, слухняною дружиною своєму чоловікові. А той рахував кожну копійку. Які цукерки для колег, що за нісенітниці! Чоловік прямо навчив Настю цієї своєї ощадливісті, і вона погоджувалася з ним в усьому.

Хоча виросла Настя зовсім в іншій родині. Де її дуже любили батьки й балували. Заміж вона вийшла одразу після інституту. Добре, що не до. І не під час навчання. А то б так і не вивчилася на бухгалтеру.

Сам Василь працював невеликим начальником на будівництві. Зірок з неба не хапав. Зарплата невелика, але їм вистачало. Навіть залшалося. Адже вони майже не витрачали грошей.

Він меблі і ті своїми руками майстрував. І досить добре йому це виходило, руки золоті мав. А матеріал можна купити набагато дешевше, аніж готові меблі.

На море відпочивати Настя й Василь ніколи не їздили. Навіть такої думки не виникало. Викинути купу грошей! А за що? Це ж нісенітниці одні.

Он на дачі у них яка краса! Засмагай скільки хочеш, абсолютно безкоштовно. Жодних тобі поїздів, автобусів, готелів і ресторанів.

І жодних, до речі, кредитів. Тим паче – на квартиру. Гроші в них були, та й у достатній кількості. Могли хоч зараз купити, наприклад, синові квартиру й машину. Тільки малий ще, почекати треба.

Хоча чого чекати? Куплять! Все ж дорожчає! Квартиру можна здавати поки що в оренду, теж гроші. А от із машиною для сина вони поспішати не будуть.

Настя пишалася своїм чоловіком. Тому слова Вероніки проти Василя розцінила мало не образою на свою адресу.

Вона попросила подругу обґрунтувати свою думку щодо Василя. У чому він нудний? Та та тільки махнула рукою. Все марно. Як об стінку горохом. Любить вона його. Настя – Василя свого. У цьому йому дуже пощастило…

…Того дня виповнювалося 25 років спільного життя Насті і Василя. Так зване, срібне весілля. Вони вирішили просто посидіти удвох увечері на кухні, відзначити собі тихенько.

Настя відпросилася з роботи після обіду, щоб встигнути приготувати щось особливо смачненьке.

Василь вже виїхав зі своєї роботи, і проїжджав повз зупинку, коли помітив на ній якусь молоденьку жінку. Дуже гарну. І дуже знайому йому на обличчя…

Василь зупинився, визирнув з машини і запитав:

– Здрастуйте. Може вас підвезти?

Знайома на обличчя незнайомка посміхнулася, кивнула головою і сіла в авто. Вони поїхали.

– Ви ж із нашої фірми? – запитав Василь. – От тільки не пам’ятаю, ким у нас працюєте.

Він завжди мав погану пам’ять на обличчя. І тепер він ніяк не міг пригадати, звідки знає цю молоду жінку.

– Я вже тиждень працюю у приймальні директора. Мабуть, там ви мене й бачили. А я вас запам’ятала, тож зараз одразу і впізнала.

– Правда? От і добре. Підвезу вас. Ви не проти?

– Буду дуже вам вдячна! Бо на вулиці так холодно сьогодні! Зима почалася.

Поки вони їхали до будинку Ганни – так звали дівчину, вони розмовляли. Ганна сміялася, жартувала, розповідала про себе. Як їй важко звикати до нового місця? Але доводиться.

Потім вона раптом різко стала серйозною. Нещодавно вона розлучилася із чоловіком і вирішила переїхати в інший район міста, і роботу нову знайти. Почати життя з чистого листа.

Дітей у неї не було. Тому все не так уже й складно було. Не треба шукати новий дитячий садок, школу. Ось тільки директор дуже строгий трапився. З ним важко. Але вона впорається.

Тут Ганна посміхнулася.

Василь не розумів, що з ним відбувається. Йому дуже подобалася ця молода жінка! Що довше вони розмовляли, то більше він зачаровувався нею. Але він не розумів чому. Зрозуміло, що вродлива, молода. Але тут було ще щось…

Коли вони під’їхали до будинку Ганни, Василь зрозумів, що не хоче розлучатися з нею.

– Було дуже приємно познайомитися ближче, Ганно! Я ще поспілкувався б з вами. Шкода відпускати вас додому, чесне слово. Ви така приємна співрозмовниця

– Якщо хочете, можна посидіти ось тут, випити по філіжанці кави.

Ганна показала рукою на кав’ярню, розташовану на першому поверсі будинку, де вона жила. Василь припаркувався на стоянці під вікнами кав’ярні, і вони вийшли з машини…

…Тим часом Настя приготувала вечерю й зателефонувала чоловікові, дізнатися чому він затримується.

Домовилися ж, що сьогодні додому він прийде вчасно.

Василь не відповів.

– Мабуть, їде, не чує, – подумала жінка. – Ну, гаразд, не буду дзвонити, він же ж за кермом. Краще піду стіл накривати. Зараз Василько приїде додому, і будемо святкувати!

Василь напередодні навіть пляшку хорошого ігристого купив.

Коли у Насті все було готове, і вона одягла свою найкращу сукню, прийшло повідомлення від чоловіка:

«Я затримуюся на роботі, буду пізно…».

Настя дуже засмутилася. А потім вона дізналася, де насправді був її чоловік! Такого від Василя Настя точно не очікувала…

Того дня Василь і Ганна просто поспілкувалися, допізна просиділи в кав’ярні, поговорили. Але саме з цього дня й почалися їхні стосунки.

Василь закохався! Вперше у своєму житті!

Коли він одружився з Настею, то у них все було зовсім по-іншому. Набагато спокійніше й прозаїчніше.

Тут же ж Василя чекав справжнісінький сплеск почуттів та емоцій. Ганна була зовсім іншою.

– Ти взагалі не схожа на мою дружину, якась зовсім інша, – здивовано казав він Ганні.

– Яка? – запитувала вона.

– Жива…

– Ну, скажеш теж, жива… А твоя дружина яка? Чи ти її вже зовсім втомив своїм городом?

Василь мовчав. Ганна завжди казала, що думала. Їй було байдуже, що при цьому відчуває Василь. Але от же ж яка дивна річ, він на неї за це не ображався!

Якби Настя була хоча б частково такою, як Ганна, вони постійно б сварилися і жити разом не змогли.

Ганні було всього 32 роки. І було взагалі незрозуміло, що вона знайшла у Василеві.

Він набагато старший, не красень, одружений. Але вона теж покохала його. Чи просто вдавала, що покохала, невідомо. Чужа душа – темрява. Василь сподівався, що потрібен Ганні…

…Незабаром він розлучився з Настею. Для Насті це стало великою несподіванкою. Ну ніяк вона не очікувала такого від свого чоловіка. Стільки років разом. Вона завжди намагалася догодити йому. І що зрештою? Було дуже важко прийняти той факт, що тепер вона зовсім не потрібна Василю.

При розлученні Настя одразу відмовилася від дачі. На її подив, це зовсім не втішило Василя.

Колись вони купили цю дачу, бо вона стояла поряд із дачею батьків Василя. Знесли паркан і вийшло величезне поле для дачної діяльності.

Літні люди вже давно там не показувалися, здоров’я не дозволяло.

Настя думала, що дача дуже дорога Василю. Але виявилось, що ні. Справа в тому, що його Ганнуся одразу заявила, що вона нізащо не працюватиме на землі. Ні до чого навіть не доторкнеться. Їй це зовсім не потрібно!

Василеві було шкода продавати дачу. Стільки праці туди вкладено! Але й сам він її не потягне, знав він про це. Без Насті це було нереально.

Окрім того, тепер він майже не мав вільного часу. Нова жінка вимагала до себе уваги. І грошей.

Гроші були. У Василя з Настею були хороші заощадження. Це, до речі, дозволило Насті, розділивши квартиру з колишнім чоловіком, додати й купити собі нову.

– Добре, що ти, Настю, розлучилася. Тепер хоч заживеш нормальним життям, – сказала після розлучення Насті Вероніка.

Вона завжди недолюблювала Василя. Але Настя відгукнулася про колишнього з повагою:

– Так, звичайно, ти правильно сказала. Я заживу нормальним життям. Але все це завдяки Василю. Без нього я не назбирала б грошей і ніколи не змогла б купити собі таку гарну квартиру.

– Не в грошах щастя, Настю!

– Так? А в чому ж? Ось я подивлюся, чи буде щаслива його Ганнуся, коли у Василя гроші закінчаться…

…Минуло 3 роки.

У Василя закінчилися гроші. А де їх взяти? Дачі-городу немає. Економії жодної немає. Робота колишня. А ось дружина нова. Дуже красива і дуже молода. І якій дуже потрібні гроші.

На новий гарний одяг, на салони краси, на кафе-ресторани, на поїздки до моря, на нові дорогі меблі. Ганна – це вам не Настя.

Але все одно Василь жодного разу не пошкодував, що розлучився. Зате він дізнався, що таке справжнє кохання.

– Ні, ти тільки помилуйся на свого колишнього! – дивувалася Вероніка. – А ще кажуть, люди не змінюються! Був нудний, а став он який.

Вона розглядала фотографії колишнього чоловіка подруги у соцмережі. Ганна дуже любила фотографуватися й постійно виставляла у себе на сторінці нові фотографії. На деяких вона була з Василем.

Василь не шкодував грошей на свою молоду і гарну дружину. Зовні він також змінився. Став добре одягатись, ретельно стежив за собою.

– Не говори так про Василя. Він справжній чоловік. І взагалі, він батько моєму синові, а значить – рідна нам людина, – як і раніше, захищала тепер уже колишнього чоловіка Настя…

…Коли ще через рік красуня Ганна пішла від Василя, він прийшов до Насті, проситися назад.

Але та не пустила його до себе, не зійшлася з ним знову.

Хоча спілкувалися вони нормально.

І це було зовсім не тому, що вона не вибачила колишнього чоловіка. Вибачила.

Насправді за ці кілька років, поки вона жила сама, Настя нарешті навчилася дбати про себе. Вона змогла нарешті купувати те, що мріяла. Зайнятися тим, чим їй хотілося займатися. З’їздити нарешті на море.

Адже вона працювала, непогано заробляла. Й оскільки вона тепер не збирала гроші, то могла дозволити собі багато чого.

Їй тепер не треба було працювати на городі, збирати й обробляти врожай. На свій подив, вона раптом зрозуміла, що втомилася в шлюбі. І що тепер їй дуже добре й спокійно. Вона щаслива.

А ще через два роки Настя зустріла чоловіка, якого покохала. І який полюбив її.

– Ну як? Тепер ти можеш порівняти. Скажи, з ким тобі краще жити? З колишнім, чи нинішнім? – запитала її Вероніка.

– З нинішнім, звісно, – одразу не замислюючись відповіла Настя.

– Чому це? – хитро примружившись, знову спитала подруга.

– Мені тепер легше дихати.

– Ось-ось! Бо він не нудний, як твій колишній.

– Вероніко! Дай уже спокій Василеві! Він не винен. Просто він ніколи не любив мене… А так, він добрий. Нехай буде здоровим…

КІНЕЦЬ.