– Ось же Катя, ось хитрюга, і нічого не сказала! – Найкраща подруга дівчини Настя просто стрибала від радості – її запросили на весілля!

Так-так, подруга дитинства виходила заміж, і Настя, як не дивно, була дуже рада.

– А сукню коли купуватимеш? А банкет де замовили? А тамада буде? – Настя просто засипала Катю запитаннями.

Та докладно пояснювала, що сукня вже куплена, банкет замовлений у кращому ресторані і тамада, звичайно ж, буде найкращим у місті.

До речі, Катя виходила заміж не аби за аби кого, а за онука ректора університету, в якому й навчалися подруги. Хлопчик інтелігентний та перспективний, а взяв та закохався у Катю.

– Ти будеш подругою нареченої, – оголосила нарешті Катя, а Настя в цьому й не сумнівалася. Адже вони з одного села разом виросли, батьки їх товаришували.

Катя народилася у дружній родині. Мама її майже в сорок років народила. Була у Каті старша сестра – гордість сім’ї. Вивчилася, вийшла заміж за іноземця і разом з ним до Фінляндії поїхала. Батьків, звичайно, не забувала, на кожне свято – подарунки чи гроші їм висилала, та й сама зі своїм чоловіком кілька разів приїжджала.

Батьки для молодшої доньки все робили, собі відмовить, а для неї старалися. Катя це чудово знала та користувалася. Наймодніші джинси – будь ласка, остання модель телефону – все для неї. А Катя цим скористалася. На навчання, до речі, гроші батьки збирали, та ще й сестра постійно допомагає.

Тато Каті дядько Микола був місцевим лісничим, кожну ялинку та сосонку в окрузі знав, а скільки разів він приходив до них до школи, щоб розповісти про важливість збереження лісу.

– А пам’ятаєш, – тараторила Настя. – Як дядько Микола нас, на ставок купатися водив?

– Та пам’ятаю, – чомусь невдоволено буркнула Катя.

Настя натяку чомусь не зрозуміла, їй приємно було згадати дитинство та поділитися цими спогадами із подругою, тим більше в них фігурували її батьки.

– А мама твоя така жінка хороша, – продовжувала, не звертаючи на невдоволене обличчя дівчини Настя.

Так, тітка Надя працювала листоношою і була улюбленицею всіх навколишніх пенсіонерів. Вона їм приносила пенсію, брала платежі.

Загалом, дядько Микола та тітка Надя були добрими, чуйними, а головне дуже любили свою доньку.

– Я сподіваюся, що твої батьки приїдуть? Хоч побачуся з ними!

Катя чомусь промовчала.

У наступні дні подругам було не до розмов. Треба було переробити купу справ, і хоч усю підготовку до весілля взяли на себе родичі нареченого, Катерина з Анастасією теж критилися всі дні. Фотосесія, візажист, вибір атрибутів для весілля – все це потребувало чимало сил та часу.

Настав момент урочистостей. Вбрана і нафарбована за останньою модою Настя так і крутила головою в пошуках перспективних, на її погляд наречених. Аякже, вона теж хотіла на цьому весіллі когось собі знайти, проте, якщо не брати до уваги Катю з Андрієм, молоді в залі практично не було. І взагалі, складалося таке враження, що це не весілля, а якийсь науковий консиліум, довкола лише чванливі обличчя, поважних пані та їх не менш поважних кавалерів.

– Катя, я не зрозуміла, а де дядько Микола з тіткою Надею? – Вибравши хвилинку, коли наречена залишилася одна, шепнула після церемонії Настя.

– Їх не буде, – сухо відповіла подруга і, посміхаючись, рушила до гостей.

Настя наздогнала Катю і смикнула за руку:

– В сенсі не буде? Ти що! – Вона майже сварилася так, що на неї почали оглядатися манірні гості.

– Тихіше, – сказала наречена. – Не соромся і мене не сором. Не буде, я сказала. Ти не бачиш, хто тут зібрався, увесь науковий цвіт! І, уяви, мій татко в костюмі «прощавай, молодість» та мама в старенькій сукні!

– Катю, але ж це так погано! Вони ж би півжиття віддали, щоб побачити тебе сьогодні таку гарну та щасливу!

– Побачать, на фотографії, – незворушно відповіла Катя. – А сестру я запрошувала, от за неї мені не соромно, але вона, на жаль, приїхати не змогла.

Новоспечена молода дружина, посміхаючись, вирушила приймати поздоровлення від гостей.

Настя залишилася здивовано стояти посередині зали. А потім, ще раз уважно оглянувши публіку, круто розвернулася на своїх високих підборах і вискочила геть із зали.