Настя дорожила бабусиною квартирою, яка була притулком для неї все дитинство. Коли її наречений вирішив розпоряджатися житлом на власний розсуд – вона не витримала.
Прокинувшись від ранкових сонячних променів, Настя виявила, що її наречений Андрій ще міцно спить поряд з нею.
Зрозумівши, що день почався, вона поспішила приготувати сніданок, знаючи, що Андрій незабаром захоче своїх улюблених млинців.
У розпал сніданку Андрій запропонував використати гроші, які Настя відкладала на медовий місяць для початкового внеску за машину, аргументуючи це більш практичним рішенням.
Свої ж гроші він планував відкладати на майбутній ремонт житла, мріючи нарешті з’їхати з квартири, що дісталася Насті у спадок, в старому хрущовському будинку.
Настя жила в цій квартирі з 11 років, знаходячи втіху у бабусі далеко від нестабільного життя з матір’ю. Квартира, була її притулком, особливо бабусина кімната.
Проте пропозиція Андрія та раптове оголошення про те, що його брат Семен, за рішенням його батьків, переїжджає до них і перетворює бабусину кімнату на свій простір, змусили Настю відчути себе пригніченою та непочутою…
Серед хаосу планів майбутніх свекрів та зневаги до її почуттів Настя знайшла притулок у бабусиному кріслі, відчувши глибокий зв’язок з нею.
У момент прояснення вона вирішила добиватися власного щастя та замовила путівку на море, щоб здійснити свою дитячу мрію.
Настя повідомила Андрію про своє рішення скасувати весілля в смс, вимагаючи звільнити її квартиру до її повернення – і відключила телефон, вирішивши одночасно відключитися і від ситуації і прийняти свою знову набуту свободу.
Вирушаючи до моря, Настя відчула весь тягар свого рішення, але також відчула обіцянку майбутнього, в якому її мрії та почуття будуть відтепер пріоритетними.
КІНЕЦЬ.