– Ну не знаю… Мені все одно здається, що не практично жити в такій розкішній квартирі, та ще й у центрі міста. Зараз такі часи, що кожна копійка на рахунку, треба все враховувати! – Зарозумілася Анастасія.

– Настя, не починай. Я вже неодноразово говорила з приводу квартири. Продавати я нічого не буду, – впевнено і спокійно відповіла Христина.

– Ну-ну… Так і доведеться тобі, Антоне, у чужій квартирці жити у приймах, не маючи свого кута. І ми туди ж! – уїдливо прошипіла Анастасія, обернувшись у бік брата.

Антон подивився на сестру, але нічого не відповів.

…Христина та Рома виросли у заможній родині. Батьки все життя пропрацювали у начальстві. Свого часу родина з двокімнатної квартири у п’ятиповерхівці переїхала у розкішну новобудову у самому центрі міста.

Рома одружився першим. Попри велику площу у квартирі, з батьками молоді жити не стали. Купили окрему квартиру – не без матеріальної підтримки з боку батьків, звісно.

Через кілька років Христина теж вийшла заміж за свого молодого чоловіка Андрія. Майже відразу після весілля молодята переїхали до іншого міста.

З того часу минуло п’ять років. Сімейне життя з Андрієм у Христини не дуже залагодилося, попри появу доньки Уляни.

Подружжя вирішило розлучитися. Христина кілька місяців жила з донькою на орендованій квартирі, а потім прийняла рішення повернутися в рідне місто.

На той час батьки вже вийшли на пенсію. У батька лікарі виявили хворобу дихальних шляхів, та порекомендували змінити велике місто на сільську місцевість.

Батьки купили будинок за містом, а квартира в центрі міста так і залишилася порожньою. Офіційно нерухомість була оформлена в частках між Христиною та братом Ромою.

Спочатку думали пустити квартирантів, але потім відмовилися від цієї витівки. Розсудили так: все-таки у квартирі зроблений хороший ремонт, стоять дорогі меблі, мало що…

Як потім з’ясувалося, відмова від квартирантів була правильним рішенням. Христина з маленькою донькою поверталася на батьківщину, і на якийсь час вони оселилися у батьківській квартирі.

– Ромо, може, ти думав своєю половиною якось розпорядитися, а тут ми, як сніг на голову… – спитала Христина брата.

– Христино, та не переймайся навіть! Нічого я не думав і тобі не раджу. Живіть із племінницею у цій квартирі. У нас із дружиною, слава богу, квартира є. Батьки також не на вулиці, – запевнив Роман сестру.

Так Христина з маленькою Уляною стали жити у батьківській квартирі. Жінка знайшла роботу. Уляна спочатку в сад ходила, потім у школу пішла.

Про невлаштованість в особистому житті вона якось не особливо переймалася. Часу на чоловіків не було.

У будні робота, уроки та секції, а у вихідні чи у квартирі відсипалися, чи за місто до бабусі з дідусем їздили. Іноді вибиралися у кіно, або парк. Загалом, життя закрутилося, і справи пішли своєю чергою.

Якось у компанію, де працювала Христина, влаштувався новий водій. Антон – приємний у спілкуванні чоловік.

Він якось відразу зумів порозумітися з усіма в офісі. Попри простецьку посаду, легко спілкувався з начальством та іншими співробітниками.

– Христино, ти чогось сьогодні в інший бік, – якось гукнув її Антон.

– Так. В крамницю треба з’їздити, купити дещо, – з усмішкою відповіла Христина.

– То сідай, підвезу. Я теж поїду в тому напрямку, – добродушно запропонував Антон.

Трохи повагавшись, Христина все-таки сіла в машину до штатного водія. Всю дорогу до торгівельного центру Антон говорив, майже не замовкаючи.

Чоловік розповідав про те, де працював раніше, куди їздив відпочивати, та багато інших цікавих історій. Христина слухала, і час у дорозі пролетів непомітно.

Жінка гуляла торговим центром, переходячи з одного павільйону до іншого, щось приміряла і купувала. Однак усі думки Христини були зайняті зовсім не покупками, а Антоном. Цей чоловік був явно їй симпатичний.

За кілька годин вона вийшла з торгового центру з пакетами та збиралася викликати таксі, щоб поїхати додому.

– Дівчино, вас підвезти? – Почула вона знайомий голос.

Христина озирнулася на всі боки. З автомобільного паркування біля торгового центру їй назустріч йшов Антон.

– А ти чого не поїхав? – зі здивованою усмішкою на обличчі запитала Христина.

– Ну, як чого?! На тебе чекав! Тобі ж треба допомогти сумки до дому відвезти, – весело відповів Антон.

– Та я б таксі викликала.

– Ну навіщо таксі, якщо ти вже маєш персонального водія, – Антон приязно посміхнувся і підхопив важкі пакети.

За кілька хвилин вони були вже біля будинку Христини.

– Ти що, реально живеш у цьому будинку? – здивовано спитав Антон, озираючись на всі боки.

– Так, а що? – перепитала Христина.

– А звідки ж у тебе така квартира? У тебе ж ніби й чоловіка нема… – сказав Антон і трохи зніяковів.

– Ну так… Чоловіка немає. А квартира – це ще батьківська. Тут тільки половина мені належить, а інша половина – у власності брата, – відповіла жінка.

Христині здалося, що Антон мав намір продовжити розмову. Але вона поспішила розпрощатися, бо вдома вже чекала Уляна.

Увечері думки Христини знову були зайняті Антоном. Вона думала про чоловіка і виразно розуміла, що він їй подобається.

Жінку трохи збентежило, як Антон зацікавився нерухомістю, але особливого значення вона цьому не надала. Мало, просто здивувалася людина, що колега-одиначка живе в новому будинку в центрі міста.

Наступного ранку Антон перший підійшов до Христини на роботі.

– Ну, як покупки вчорашні, все сподобалося? – спитав він у жартівливій формі.

– Ну так … Все чудово! – усміхнувшись, відповіла Христина.

– Якщо буде потрібно, звертайся. Завжди радий тебе підвезти. Та й взагалі можна в обід разом кави попити. Ти як, не проти?

– Не проти, – відповіла вона і знову посміхнулася.

З того дня Христина та Антон припинили бути просто колегами. Спочатку їхні взаємини більше скидалися на дружні. Однак незабаром Христина чітко усвідомила, що ставиться до Антона більше, ніж просто до друга.

Незабаром Антон та Христина почали зустрічатися. Приблизно за рік чоловік запропонував з’їхатися.

З Уляною в Антона склалися непогані взаємини, тож Христина навіть зраділа, що тепер вони житимуть разом, як справжня родина. А там уже й до весілля недалеко.

Оскільки Антон жив на орендованій квартирі, питань, хто до кого переїде, не виникло. Антон зібрав речі та переїхав до великої чотирикімнатної квартири, де жили Христина з донькою.

Поступово справа дійшла до знайомства з родичами. Спочатку з’їздили у гості за місто до батьків Христини. А ось родичі Антона самі виявили бажання подивитися, де тепер живе улюблений син та брат.

– А звідки у тебе квартира своя в такому будинку, та ще й у центрі? – Запитала сестра Антона – Анастасія, не встигнувши вийти з машини.

– Та це, взагалі-то, батьківська… – Христина навіть усміхнулася, бо одного разу вже чула точно таке запитання від Антона – одразу видно, що родичі.

Знайомство загалом пройшло непогано. Проте Анастасію та матір Антона – Олену Миколаївну – більше вразила площа нерухомості та обстановка у квартирі.

– Дааа… Гарні хороми… – говорила Олена Миколаївна, ходячи по квартирі.

– Та вже ж. Не те що наша, – підтвердила Настя.

– Тим більше скільки нас там живе! Якби твій мужик влаштувався на нормальну роботу нарешті… – Олена Миколаївна не встигла домовити розпочату фразу, бо в кімнату ввійшла Христина.

Мати та дочка повернулися до майбутньої невістки.

– Ой, Христино, а ми тут усе захоплюємося. Ну, треба ж, яка квартира! Краса! – вигукнула Олена Миколаївна.

– Так. Ходімо чай пити, – покликала Христина.

Зацікавленість родичів нерухомістю була Христині не дуже до душі. Увечері вона спитала Антона:

– Антоне, а вони що, всі разом живуть?

– Ну, так. Батьки, та Настя з чоловіком та сином – у двокімнатній. Я переїхав на орендовану, бо там уже не було місця, – з усмішкою відповів Антон.

– А чому вони свою квартиру не хочуть купити?

– Та нема на що. Чоловік у Насті практично не працює. Вона дитиною займається, працювати ніколи.

– Антоне, а чого ним займатися? Йому майже тринадцять років! – обурилася Христина.

– Ну, не знаю. Нехай живуть, як хочуть… – відмахнувся Антон.

Христина погодилася з нареченим і навіть почала забувати про дивну поведінку родичів. Тільки забути їй завадили. Наступного дня Христині зателефонувала Настя:

– Христино, ми тут подумали про квартиру. Ти даремно живеш і ремонти робиш у квартирі, яка в тебе з братом навпіл. Адже він по закону будь-якої миті може хоч приїхати, хоч заселити когось…

– Настя, не хвилюйся. Рома так не вчинить, – трохи здивовано, але впевнено відповіла Христина.

– Ну, не зробить! Від родичів чого завгодно можна очікувати! – майже прокричала Настя у слухавку.

– Слухай, у мене обідня перерва закінчується. Давай потім поговоримо, гаразд?

Ця розмова буквально приголомшила Христину. І, на превеликий подив, цим дивним дзвінком справа не закінчилася.

З того часу і Настя й Олена Миколаївна регулярно дзвонили та навідувалися в гості. Вони навперебій переконували Христину в тому, що квартиру треба продати, та купити іншу.

Христина наполегливо тримала оборону. Але цього разу Настя перевершила саму себе:

– Не знаю… Мені все одно здається, що непрактично жити в такій розкішній квартирі, та ще й у центрі міста. Наразі такі часи, що кожна копійка на рахунку, і все треба враховувати!

– Настя, не починай. Я вже неодноразово говорила з приводу квартири. Продавати я нічого не буду, – впевнено і спокійно відповіла Христина.

– Ну-ну… Так і доведеться тобі, Антоне, у чужій квартирці жити у приймах, не маючи свого кута. І ми туди ж! – уїдливо прошипіла Анастасія, обернувшись у бік брата.

Антон подивився на сестру, але нічого не відповів.

– Настя, а ти хотіла, щоб я продала батьківську нерухомість, а потім купила нам і вам по квартирі на вторговані гроші? – Не витримала вона.

– А що тут такого? Ми однією сім’єю скоро станемо, а в нашій родині прийнято одне одному допомагати!

– Вам цієї квартири явно багато, та ще братик твій тут обтяжувальна обставина! – зухвало промовила Настя.

– Рома не обставина, а мій улюблений брат! – зауважила Христина.

– Все ясно з тобою! Брат, звісно, – пирхнула Настя і пішла, голосно грюкнувши дверима.

Увечері на Христину чекав ще один сюрприз. Антон запропонував вийти за нього заміж.

– Антоне, вибач, я каблучки не візьму. Мені здається, що я ще не готова, – тихо промовила Христина.

Наступного ранку Антон зібрав речі та з’їхав, образившись на наречену, що не відбулася. Христина зітхнула з полегшенням. Жінка була впевнена в тому, що ухвалила правильне рішення.

…Залишившись сама, вона задумалася про те, що сталося. Вона вважала, що вчинила правильно, відмовивши Антону.

Його родичі дуже нав’язливо цікавилися її квартирою, а сам Антон ніяк не намагався захистити її від їхньої настирливої ​​уваги.

Уляна, побачивши стан матері, підійшла й обійняла її:

– Мамо, ти правильно зробила. Я бачила, як його сестра дивилася на нашу квартиру.

Христина посміхнулася дочці:

– Дякую, сонечко. Ти в мене мудра не по роках.

Життя тривало. Христина працювала, виховувала доньку, і поступово її впевненість у правильності прийнятого рішення, лише зміцнювалася.

А квартира у центрі міста залишалася надійним тилом, який вона не збиралася ділити ні з якими штанами…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.