Розкажу вам про історію з нашого життя, яка сталася декілька років тому.

Протягом тривалого часу ми з чоловіком плекали мрію про власну квартиру в Болгарії , у спокійному місці неподалік від чарівного моря. ми старанно відкладали гроші протягом багатьох років, витрачаючи незліченну кількість годин на пошук ідеального місця та відвідування потенційних варіантів.

Нарешті, після шести місяців очікування, ми зробили покупку. Однак доля посміхнулася нам ще щедріше. Нам пощастило придбати цілий будинок, за ціною скромної квартири.

З радістю, що переповнювала нас, ми взялися за ремонт кухні та кімнат . Ціле літо ми провели блаженно на заспокійливому морському узбережжі, насолоджуючись радістю від наших досягнень.

Наступного року наші родичі  почали висловлювати бажання відвідати нас, і ми прийняли цю ідею з радістю. Ми сподівалися, що їхня присутність буде корисною, особливо під час поточних ремонтних робіт, адже додаткова пара рук, безперечно, була б корисною.

На превеликий жаль, жоден з них не запропонував  допомоги. Вони поводилися так, ніби проживали в розкішному готелі. Ніхто пальцем не хотів поворухнути, щоб допомогти.

Ми з чоловіком не володіємо безмежними багатствами. Справедливо було б очікувати, що ті, хто насолоджується безкоштовним перебуванням за наш рахунок, будуть проявляти певну міру вдячності, ввічливості та совісті. Але, як не дивно, вони вважають таку поведінку нормою.

Ось такі наші родичі люблять відпочинок “на халяву”.

Ми ледве перетерпіли те літо.  Прикро було спостерігати, як, прощаючись, вони нещиро посміхалися  і мимохіть згадували  про свій намір повернутися наступного року. У глибині душі ми знали, що їхні обіцянки не мають жодної ваги. Тому категорично сказали, що ми більше не приймаємо гостей.

Наш дім – не безкоштовний готель. Ми придбали цей притулок для себе, своїх дітей і онуків, а не для далеких родичів, які шукають безкоштовного відпочинку. 

КІНЕЦЬ.