Наступні кілька місяців після звільнення донька практично не виходила з дому. Коли б я не подзвонила, вона тільки їла та дивилася серіали. До четвертого місяця Маша стала потроху перетворюватися на тюленя. Максим же не тільки ходив на роботу, а й готував їжу, і навіть прибирався. Дружина сказала йому, що будь-яке фізичне навантаження може нашкодити дитині. Коли Максим розповів мені про це, я втратила дар мови. Річ у тім, що нещодавно ми разом з Машею їздили до лікаря, який сказав їй протилежне. На думку медика, доньці слід щоранку і в вечір прогулюватися і більше рухатися, щоб не було застоїв лімфи. Але про це дочка вирішила делікатно «умовчати». Тоді я вирішила поговорити з Машею віч-на-віч. – Доню, навіщо ти тираниш Максима?

 

Моя дочка Маша втратила зв’язок з реальністю після того, як дізналася, що чекає на малюка. Вона, не дочекавшись декрету, пішла з роботи, і тепер вдома цілими днями лежить на дивані.

Я втомилася їй повторювати, що відсутність руху в її положенні може негативно позначитися на дитині. Маша ж у відповідь на мої слова тільки махає рукою і просить не нервувати жінку в положені. Звичайно, їй можна діяти близьким на нерви.

Я взагалі дивуюся янгольському терпінню свого зятя Максима. Він ні слова не сказав Маші, коли та повернулася посеред робочого дня додому і заявила, що звільнилася. Проте я мало не дала ляща своїй дорослій дочці.

– Навіщо ти написала заяву за власним бажанням? – Запитала я у Маші, ледве стримуючи гнів. – Ти розумієш, що тепер тобі не буде декретних виплат? Та й на роботу тебе назад не візьмуть із твоїми вчинками.

– Загалом у мене є люблячий чоловік, який повинен утримувати мене, і дитину, – незворушно відповіла мені дочка.

– Та ніхто ж не сперечається. Але ти могла б хоч трохи полегшити навантаження Максиму, адже ти не на заводі працювала, – сказала я.

– Мамо, ти нічого не розумієш. Нас у кабінеті аж чотири людини сидять! Раптом хтось занедужає, мене заразить, а потім це на дитині позначиться? Ні, не хочу я здоров’ям майбутнього малюка ризикувати. Тим більше, що Максим непогано заробляє, що нам ці бюджетні копійки? – Закотивши очі, сказала Маша.

Наступні кілька місяців після звільнення донька практично не виходила з дому. Коли б я не подзвонила, вона тільки їла та дивилася серіали. До четвертого місяця Маша стала потроху перетворюватися на тюленя.

Максим же не тільки ходив на роботу, а й готував їжу, і навіть прибирався. Дружина сказала йому, що будь-яке фізичне навантаження може нашкодити дитині. Коли Максим розповів мені про це, я втратила дар мови.

Річ у тім, що нещодавно ми разом з Машею їздили до лікаря, який сказав їй протилежне. На думку медика, доньці слід щоранку і в вечір прогулюватися і більше рухатися, щоб не було застоїв лімфи. Але про це дочка вирішила делікатно «умовчати». Тоді я вирішила поговорити з Машею віч-на-віч.

– Доню, навіщо ти тираниш Максима? Адже в тебе ще маленький строк, і ти цілком можеш впоратися з домашніми обов’язками.

Чому твій чоловік готує, пере та прибирає, поки ти лежиш на дивані? – Запитала я.

– Може, мені погано, і тиск упав, – граючи у хвору, простогнала Маша.

– Не намагайся мене обдурити. Ми з тобою разом ходили до лікаря, ти здорова як бик. До того ж лікар сказав, що в тебе все гаразд із тиском, і аналізи в нормі. От тільки рухатися потрібно більше, щоб до кінця дев’ятого місяця не перетворитись у слона, – спробувала налякати я дочку.

– Нічого, я після появи малюка все скину, – необачно відповіла мені Маша.

– А ще швидше ти скинеш статус дружини. Невже ти не бачиш, що буквально доконала чоловіка? Ну, нічого, невдовзі у Максима здадуть нерви, і ти переїдеш до мене. А мене вже так не проведеш, – сказала я дочці.

Моє попередження подіяло, але ненадовго. Дочка, як і раніше, багато лежить і нічого не робить. Я, звичайно, сподіваюся, що все це – гормони, і вона перестане лінуватися після появи малюка. Але я все ж таки переживаю, а раптом ні?

КІНЕЦЬ.