Настя готувалася до весілля. І хоча до нього було ще кілька місяців, дівчина завчасно почала складати меню, навіть весільну сукню купила, щоб не бігати в останню хвилину в пошуках відповідної моделі.

Настя завжди була практичною і все робила заздалегідь, ця риса характеру передалася від її бабусі, яка виховувала її сама, так як батьків дівчини не стало дуже давно.

Пенсії не вистачало, але заради того, щоб онука ні в чому не потребувала, жінка здавала дві кімнати квартирантам.

Ось і зараз в одній із кімнат жив чоловік, який працював на заводі, а в другій студентка Марійка.

Настя й Марійка були ровесницями, тому швидко порозумілися.

Вони часто гуляли разом, шепотілися про щось своє, Настя навіть запропонувала Марійці, щоб та була подружкою нареченої на весіллі, і та з радістю погодилася.

Дівчині було приємно, що і її наречений Сергій подружився з її подругою, тепер вони могли гуляти парами – Настя з Сергійком і Марійка з Дмитром.

Однак, якщо у Насті все було добре і Сергій вже зробив їй пропозицію, то у Марійки в особистому житті робилася повна плутанина. У неї то з’являвся хлопець, то вони розлучалися і дівчина довго переживала, але через кілька тижнів вона знову була щаслива і задоволена, адже вона, на її думку, познайомилася з найкращим хлопцем на землі.

– Ох, і вертихвістка ж наша Марійка! Сьогодні з одним, завтра з іншим, нічого святого не має!

– Бабусю, це нормально, зараз багато хто так живе, сходяться-розходяться… Просто їй не щастить в особистому житті, а так вона дуже хороша.

– Хороша хороша, тільки дивись, як би вона в тебе Сергія не відвела…

– Бабусю, ти що?! Вона ж моя подруга та й Сергію я довіряю.

А потім сталося непоправне. Настя разом зі своїми однокурсниками поїхала на екскурсію на три дні, проте вже наступного дня їй зателефонувала стривожена Марійка.

– Настю, тут така справа… Твоїй бабусі недобре… Приїжджай!

Настя сама не пам’ятала, як добиралася назад. Але коли вона вже була вдома, на жаль, її бабусі вже не стало.

– Як таке сталося? – запитала вона.

– Я не знаю… Я повернулася з університету, а тут Віра Миколаївна лежить, ну, я одразу швидку викликала…

Тепер голова Насті була зайнята іншим. Поминки пройшли як у тумані. Дівчина навіть не помітила, як Марійка з Сергійком ніби віддалилися від неї, і навпаки зблизилися один з одним.

Один Павло Миколайович, їхній квартирант, допомагав дівчині, і якось дивно на неї дивився, ніби щось хотів сказати, але не наважувався.

А потім Настя дізналася все сама. Прийшла без попередження до Сергія додому, а там він не один, і Марійка ходить по його квартирі, в одній сорочці Сергія.

Настя вискочила на вулицю, а надвечір, коли Марійка повернулася, то її біля вхідних дверей чекали валізи. Ось так за короткий проміжок часу Настя втратила не тільки бабусю, а й нареченого і найкращу подругу…

– Ти дитинко не переживай, таке з кожним може статися. Ти дівчина видна, серйозна, голова на плечах є… Така як ти надовго одна не залишиться.

– Дякую, Павло Миколайовичу, але я вже навряд чи вже комусь повірю…

– І правильно, не треба нікому довіряти, але вважати всіх зрадниками теж не варто…

…Час минав, Марійка й Сергій розлучилися, вірніше Сергій після навчання поїхав на стажування, а Марійка народила дитину, і залишивши її у пологовому, поїхала десь у велике місто шукати щастя. Настя від подруги дізналася, що у Марійки й Сергія народилася дитина, і що поки та на стажуванні, Марійка вже закрутила роман з іншим.

– А як же ж дитина?!

– А що дитина? Напевно, як і все виховуватиметься в дитячому будинку, поки її хтось не усиновить.

– А Сергій в курсі?!

– Ні, звісно, та якби він і був у курсі, хіба це щось змінило б? Якщо він так з тобою вчинив, то й дитину залишити йому це не проблема.

Настя до ранку проплакала, а вранці з твердою впевненістю у своїй правоті поїхала у пологовий.

– Ти ж така молода, сама ще народиш… Навіщо тобі такий тягар? – казали їй.

– Хіба дитина може стати тягарем?! І взагалі це особисте…

– Добре, ось список документів, які тобі потрібно підготувати…

– Настя? Яким вітром? – почула вона.

– Здрастуйте, Олегу Вікторовичу. Ось вирішила всиновити дитину…

– Хорошу справу ти задумала, одразу видно добра у тебе душа, а чому саме цю?

– Так подруга народила й залишила, а я знаю, що вона ще одумається і повернеться, не хотілося б, щоб дитина зникла, а вона потім все життя її шукала…

Тут Настя, звісно ж, лукавила – не про Марійку вона думала, коли дитину всиновлювала.

Нехай їй не довелося вийти заміж за коханого, то хоча б у неї буде дитина Сергія.

З усиновленням їй допомогли швидко, і тепер Настя присвятила всю себе без залишку маленькому синочку, якого назвала Вадимом, на честь свого батька.

Перший час поки вона не працювала, то так само здавала кімнати, а потім, коли Вадим підріс і пішов у дитячий садок, Настя влаштувалася на роботу.

Життя поступово налагоджувалося. Вона вже давно не здавала кімнати квартирантам, і навіть встигла поступово підремонтувати квартиру.

В особистому житті теж все було добре, Настя познайомилася з чоловіком, який дуже романтично до неї залицявся.

Євген був не місцевим, і Настя без роздумів запропонувала йому жити в неї.

А й справді, навіщо йому витрачатися на оренду квартири, якщо він все одно час від часу залишався у неї на ніч!

Справа йшла до весілля. Євген навіть встиг подружитися з Вадимом, але одного разу він знайшов документи і дізнався, що Вадим не рідний син Насті.

– І довго ти хотіла це від мене приховувати?

– Що саме?

– Те, що Вадим не твій син!

– Євгене, це має якесь значення?

– Має! Я не збираюся виховувати сина якогось недолугого мужика і такої ж самої жінки!

– Помовч! Вадим мій син, і це не обговорюється!

– Ах, он як! Значить, він тобі дорожчий за мене?

– Іди! Іди і більше не повертайся!

– І піду! А ти залишайся зі своїм оцим! Та кому ти будеш потрібна?!

Настя сиділа на кухні і нервово смикала скатертину. Ось чому їй так не щастить у житті? Чому вона знову і знову наступає на ті самі граблі? Адже обіцяла сама собі, що більше ніколи нікому не повірить, так ні, впустила в своє життя людину, яка «допомогла» їй знову втратити віру в людей.

– Мамо, а чому дядько Євген сварився? Чому ти його не зупинила?

– Вадиме, а навіщо нам хтось хто нас не любить? Ми краще цуценя тобі купимо, ти ж хочеш собачку?

– Хочу!

– Тоді на вихідні ми підемо в зоомагазин і купимо тобі цуценя…

…Настя гуляла у парку із сином. Вадим гордо ішов попереду і вів на повідку цуценя. Він це робив з таким серйозним виглядом, що багато хто зупинявся, щоб помилуватися цією смішною парочкою.

– Настю! – раптом почувся чоловічий голос. – Привіт! А я думаю, ти це, чи не ти?! Чудово виглядаєш!

– Привіт, Сергію, – байдуже сказала Настя.

– Ти одружилася? – запитав він і кивнув у бік малюка, який ні на кого не звертав уваги, а так само гуляв зі своїм цуценям і щось йому пояснював.

– У наш час для того, щоб мати дитину, необов’язково виходити заміж, та й ти чудово про це знаєш, – сказала Настя.

– Настю, не нагадуй мені про мою помилку. Так, я був недолугим, повівся на Марійку, а вона… Вона поїхала з новим залицяльником, і дитину нашу залишила…

– Ну, а ти як? Що в тебе нового?

– Я довгий час працював у Німеччині, потім жив у Штатах, тепер ось вирішив повернутися – батьки кличуть, кажуть, що хочуть хоч на старості років понянчитися з онуками.

– Ну, удачі тобі, а нам уже пора…

Після зустрічі з першим коханням на Настю знову найшла ностальгія за минулими часами.

– А Вадимчик же ж міг би бути нашою дитиною, якби не Марійка, – думала Настя.

Хоча яка тепер різниця? Вадим її син, і це не обговорюється.

Сергій теж багато думав про Настю.

– Вона ж єдина, хто любив мене по-справжньому, – думав чоловік. – А я узяв і все зіпсував. Тепер вона має сина, який міг би бути моїм, якби я тоді не зробив дурницю.

Ну, нічого, у нього ще є час все виправити, нехай Вадим і не його син, він все одно дбатиме про нього, як про рідного. Він любить Настю, і він піде на все, щоб повернути її!

Тепер щодня Сергій чекав Настю біля роботи. Він дарував їй квіти, підвозив дівчину до дитячого садка, а потім вони всі разом їздили вечеряти в кафе чи ресторан, а іноді, у вихідні їздили відпочивати у дитячий розважальний центр.

Однак Настя розуміла, що так довго продовжуватися не може, і настане час, коли їм знову треба буде розлучитися, і це буде неприємно.

– Сергію, мені треба з тобою поговорити.

– Настю, мені теж… Тільки можна я перший? Я розумію, що вчинив з тобою дуже недобре, і ти, мабуть, досі не віриш мені, але я досі тебе люблю і не хочу втратити тебе.

Я хочу, щоб ти вийшла за мене заміж, а Вадим став моїм сином. Кохана моя, тільки не відмовляйся… Ти й не уявляєш, як я вас люблю!

Настя уявляла, адже вона сама відчувала ті ж почуття, що й він, тому вона тільки кивнула йому головою, що означало «так».

…Настав найбільш хвилюючий день у їхньому житті – довгоочікуване весілля, на яке Настя чекала майже сім років.

Вона стояла в білій сукні, яку купувала ще тоді, коли вперше збиралася заміж за Сергія.

Весілля пройшло чудово, Вадим раз у раз підбігав до Сергія, і задерикувато зазирнувши йому в очі, питав:

– А ти тепер мій тато? А ти нас не залишиш?

Сергій посміхався, й погладивши Вадима по голові, відповідав:

– Ну, як же ж я вас залишу, ви ж мої улюблені?!

Багато з тих хто, хто знав Настю, були раді за дівчину, і тільки батьки Сергія були здивовані, побачивши Вадима, який, як дві краплі води, був схожий на їхнього Сергій, коли той ще був маленьким.

– Синку, нам здається, що Настя збрехала тобі, це твоя дитина.

– Ну, звісно ж моя, мамо, я одружений з Настею, а значить її дитина це моя дитина.

– Ні, ти не зрозумів, Настя народила його від тебе, тому ви такі схожі!

– Цього не може бути, мамо. Ми з Настею тоді вже не спілкувалися, я взагалі тоді з її подругою жив, ну ви самі все знаєте…

– Про що суперечка? Я щось пропустила?

– Мама вважає, що Вадим мій син, тому що схожий на мене, коли я був ще маленьким.

– А-а-а, ви про це… Я давно хотіла тобі про це сказати, але якось не наважувалася…

Сергій остовпів від несподіваної здогадки.

– Переживала, що ти забереш у мене Вадима і повезеш із собою. Вадим і справді твій син, тільки не я його народила. Марійка відмовилася від нього в пологовому будинку, а я вирішила його всиновити, і я вважаю, що вчинила правильно.

Сергій підхопив Настю, і закружляв разом із нею.

– Господи, я такий щасливий, кохана! Я завжди думав, де моя дитина і що з нею, а вона виявляється, весь час була поряд! Дякую тобі, кохана! Дякую тобі за все!

…Через кілька років у Вадима народилася сестричка, а потім і братик. Дивлячись на цю щасливу родину, важко було подумати, що колись вони пройшли через зраду.

Зараз Сергій завидний сімʼянин, який старається, щоб у його сім’ї було все необхідне і навіть більше.

Ну а Настя не втомлюється дякувати Богові за те, що все владналося. Адже всього цього могло б і не бути, якби вона багато років тому не зробила найважливіший крок у її житті, і не наважилася всиновити Вадима.

Дуже часто у нашому житті трапляється щось, що потребує термінового вирішення.

Не треба цього боятися, треба сміливо крокувати вперед, адже завдяки цьому наше життя може змінитися на краще.

Бо ж, як відомо, добрі справи породжують добро. А ще добрих людей за їхню доброту завжди чекає винагорода!

КІНЕЦЬ.