– Як це ти нам в цьому місяці не допоможеш? Що ти таке кажеш, сестричко? Діти ж сподівалися на твою підтримку, – стала мене картати у слухавку сестра.

Наталя моя має троє дітей, я люблю своїх племінниць, і намагаюся їм допомогти, коли маю таку можливість. Сестра рано стала вдовою, я розумію, що їй важко з трьома дітьми.

Та характер у моєї Наталі пробивний, вона не з тих, хто ображається на щось чи на когось, опускає руки чи плаче. Сестра спочатку сама виїхала в Чехію, а потім, коли вже там облаштувалася, і дітей з собою забрала.

Наші батьки всі гроші, які мали, сестрі віддали. Останній раз вони передали їй 2 тисячі євро. Але Наталя вміє так прибіднитися, що тепер мама з татом знову думають, як їй щось передати.

Наш будинок в селі, в якому вони зараз живуть, вони уже дарчою на свою молодшу доньку переписали. А мені сказали, щоб я не ображалася, адже у мене все є.

Так, ми з чоловіком маємо непоганий будинок за містом, і у нас лише один син-студент. Цей будинок ми самі збудували, нам ніхто не допомагав.

Я працюю на хорошій роботі і отримую доволі високу зарплату, навіть більшу, ніж мій чоловік. Тому і можу собі дозволити допомагати родичам, чоловік навіть про це не знає.

Як тільки сестра мені зателефонує, я скидаю їй на карточку гроші, скільки б вона не сказала. Хоча Наталя вже і сама в Чехії непогано заробляє, але вона вже звикла до того, що всі навколо їй допомагають.

Десь рік тому дівчата захотіли ходити там в модельну школу, сестра сказала, що не може оплатити це заняття їм. Але дві старші племінниці так хотіли, що я пообіцяла, що буду платити сама за ці заняття.

Майже рік я виконувала свою обіцянку, і справно оплачувала їхні заняття щомісяця, і скажу вам, обходилося мені це не дешево.

А на початку цього року у мене виникла ідея – купити квартиру для сина. Він закінчує університет, ще трохи, і невістку додому приведе.

Якусь частину грошей ми заплатили відразу, а решту – взяли під виплату на 3 роки, оскільки будинок ще будується. Щомісячний платіж доволі високий, але я порахувала, що вдвох з чоловіком ми впораємося.

В зв’язку з цим, я зателефонувала сестрі в Чехію і попередила, що тепер мені буде складно оплачувати заняття її дітей, тому що сама в боргах буду, поки квартиру не виплачу.

Інша сестра б з розумінням поставилася б до ситуації, але не моя Наталя. Вона на мене образилася, сказала, що я її дітей підвела, а вони на мене сподівалися.

Сестра відразу зателефонувала нашим батькам, щоб поскаржитися на мене, а ті – мені. Стали мене картати, що я багата і жадібна.

От і роби після цього добро. Я ж допомагала, скільки могла, а тепер мені доведеться розплачуватися за свою доброту.

Ніхто не пам’ятає ті тисячу випадків, коли ти допоміг, але пам’ятає той один випадок – коли ти відмовив.

Сестра зі мною не спілкується, каже, що не треба мені було обіцяти, то вони б нічого і не починали. А зараз – ні туди, і ні сюди. Але за той рік, що я платила, вона не згадує, і навіть дякую не скаже.

Розсудіть, хто з нас правий в цій ситуації? Я чи сестра?

Джерело