Більшість людей у зрілому віці не намагаються налагодити особисте життя, якщо до того не склалось. Але є й такі, які навіть після 60 років не проти ризикнути та випробувати долю.

Така історія трапилась і у моєму житті. Мені було 63 роки і я мала все, крім люблячого чоловіка поруч. Вирішила, що можливо, ще не пізно знайти своє щастя. У мене вже дорослі діти, а з чоловіком розійшлись багато років тому. Я мешкаю сама у двокімнатній квартирі.

Ми з чоловіком відчували, що стали чужими одне для одного, але ще якийсь час продовжували жити разом заради дітей. Та це не могло тривати вічно.

Зрештою, моєму прагнення зустріти свою половинку, таки судилось здійснитись. Олег сподобався мені з першого погляду. Ми з ним ровесники. Сам він вдівець.

Чоловік інтелігентний, розуміється на мистецтві. У нас виявилось багато спільного. Я вирішила не витрачати марно час — ми вже не настільки молоді, щоб ходити колами. Тому запропонувала йому переїхати до мене.

Та наше спільне життя не протрималася місяця. Одного дня, я чемно попросила Олега покинути мою квартиру. Наші шляхи розійшлись через відмінні побутові звички. Я люблю чистоту та порядок у всьому.

Він виявився неабияким нечупарою. Залишав скрізь свої речі, у хаті постійно були розкидані його брудні шкарпетки. Посуд за собою теж не мив.

Моя затишна, доглянута оселя стала перетворюватись на кімнату гуртожитку. За якусь важку, чоловічу роботу теж не брався. Коли просила щось полагодити, то бурчав, що вже старий і не збирається виконувати всі мої забаганки.

Я зрозуміла, що ми абсолютно різні. Вирішила не витрачати решту життя на людину, яка не розділяє мої життєві цінності та світогляд.

КІНЕЦЬ.