— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю за виховання доньки!

Ніна Іванівна, мама Олени, миттю знайшла вихід, як урятувати іменини доньки. Хоча й чудово розуміла, що ані свати, ані зять не схвалять її несподіваної ідеї…

Коли Олена вперше потрапила на день народження Володимира, ще до того, як стати його дружиною, вона була вражена тим, яка велика й дружна родина у хлопця.

На кожне свято за величезним, щедро накритим столом збиралися всі родичі. Це була незмінна традиція, яку шанували понад усе, і жодного року її не порушували.

— Які ж ви молодці! Рідко зустрінеш такі дружні сім’ї! — щиро раділа Олена за свого коханого.

Вона ще й гадки не мала, які випробування чекають на неї в цій, на перший погляд, ідеальній родині…

Ще до весілля Олена помітила особливість цього сімейства: усі святкові події вони прагнули відзначати вдома. Жінки готували неймовірну кількість смачних страв, негласно змагаючись у кулінарній майстерності.

Ставши дружиною Вови, Олена й сама одного разу приймала гостей на свято вдома, витративши на готування та прибирання цілий день, аж до повного виснаження.

Через рік після весілля у пари з’явилася дівчинка. Алінка була здоровою та вродливою, але крихітка постійно кричала, і не завжди вдавалося швидко заспокоїти її годуванням чи зміною підгузка.

— Ваша дитина абсолютно здорова. Усі діти кричать, — пояснили лікарі, розводячи руками.

До виписки Олена була виснажена до краю. Чоловік зустрів дружину й доньку з букетами квітів та яскравими кулями.

Виписку не святкували, і це Олену анітрохи не засмутило, бо сил у неї не було зовсім.

Того ж вечора, щойно Аліна заснула, Володя поцікавився в дружини, що ж у них на вечерю.

— Може, зварю пельмені? — невпевнено запропонувала вона.

— А, може, борщ приготуєш? — пролунало у відповідь.

— Вова, борщ варити довше, а я так стомилася, хочу поїсти й полежати, — ледь чутно промовила вона.

— Гаразд, давай пельмені, — погодився чоловік, але додав: — І підлогу помий, ти ж знаєш, я терпіти не можу, коли крихти до ніг прилипають!

— Коханий, я ж так втомилася! Може, ти сам помиєш?

— Олена склала руки в благальному жесті, сподіваючись на співчуття.

— Ні, люба, так не піде, — серйозно відповів він.

— На шию собі сісти я не дозволю. Я заробляю гроші, а ти займаєшся домом і дитиною. Кожен виконує свою роботу.

Довелося Олені готувати вечерю, накривати на стіл, а поївши — мити підлогу. А там уже й Алінка прокинулася і знову почала горланити, сповіщаючи про свою присутність на повні груди.

У такому шаленому ритмі Олена прожила два тижні. Володимир вимагав ідеального порядку та смачної їжі вдома.

При цьому він вважав, що дитиною цілком і повністю повинна займатися дружина, а він лише за настроєм може брати доньку на руки. Але настрій у нього бував нечасто, тож його допомоги чекати було марно.

Увесь сімейний бюджет зберігався у них на спеціальному рахунку, і розпоряджався ним чоловік. Він переказував дружині гроші лише на найнеобхідніше, ні копійчини більше.

— Олено, у тебе ж через тиждень день народження. Мама питає, о котрій годині ми чекаємо гостей, — запитав якось Вова.

Жінка вдарила себе долонею по лобі — вона зовсім забула про своє свято!

— Коханий, я не буду відзначати цього разу. Алінка ж маленька, я весь час втомлююся…

— Будеш! — перебив її чоловік з категоричністю, що не терпіла заперечень. — Мама вже сестер запросила, і дядько Мишко з Житомира приїде цього дня, залишилося тільки час позначити.

— Вова, може, відзначимо в якомусь недорогому кафе? — з останньою надією запитала вона.

— Навіщо в кафе? У нас простора вітальня і розсувний стіл якраз для таких випадків, — насупив брови Володимир, мов хмара. — Запечи курочку, відвари картоплі. Салатів побільше зроби. І нарізку. Підемо разом у магазин сьогодні і купимо продукти.

— Стільки всього наготувати? – жахнулася Олена. – Та коли ж я це все зроблю, якщо Алінка з рук не злазить? Давай замовимо готову їжу.

— Готова їжа коштує дорожче. Чому я маю переплачувати, коли в мене дружина в декреті, вдома сидить. Адже тобі не треба ходити на роботу, от і займайся своїми жіночими обов’язками.

— Давай хоча б перенесемо на вихідний день! Я попрошу маму допомогти мені…

— Ні, ми не можемо перенести на вихідні, – втрачаючи терпіння, пояснював Вова. – У твій день народження приїде дядько Мишко, у нього зранку прийом у лікарні, потім він буде в нас.

Нехай мама бере відгул, якщо не змогла виховати доньку більш хазяйновитою.

Олена хотіла заперечити чоловікові, але в кімнаті заплакала Алінка. Жінка пішла до малятка. Сил сперечатися в неї не було зовсім, вона була з тих людей, кого скандали дуже стомлюють, висмоктують усю енергію.

Заспокоївши дитину, Олена зателефонувала мамі й розповіла їй про свою ситуацію. Та обіцяла що-небудь придумати.

Усю ніч напередодні свого свята Олена не спала – Аліна знову плакала. А вранці її розбудив чоловік.

— З днем народження! Подарунок і квіти будуть увечері, а поки я збираюся, приготуй мені сніданок.

Жінка слухняно поплелася на кухню.

— Любий, може, все ж замовимо готову їжу? Не будемо говорити гостям, що я не сама готувала… – Олена сподівалася, що чоловікові буде складно відмовити їй у такий день.

Але він знову відмовив.

— Мама подзвонила, вони скоро будуть у нас, – сказав він, йдучи.

Олена вирішила, що свекруха якщо не допоможе їй із готуванням, то хоча б подивиться за Аліною. Як вона помилялася…

Батьки Володимира приїхали з п’ятирічним онуком Олегом.

— Привіт, іменинниця! – Ольга Анатоліївна обійняла невістку.

– Привітання будуть пізніше, а поки що приймай гостей!

Олежка був маленьким ураганом. Ледве переступивши поріг, він почав хапати з туалетного столика косметику Олени, відкривати тюбики, видавлювати їхній вміст.

— Олеже, не чіпай! – суворо сказала господиня квартири.

— Не кричи на нього! – обрубала свекруха.

– Це ж дитина! Та до того ж він ще прихворів… Чаю налий нам. Ми не снідали.

— Прихворів? – насторожилася Олена.

– Чим?

— Та он соплі по коліно. Чай буде?

Олена залишила гостей у коридорі, сама пройшла на кухню. Наливаючи чай, жінка заспокоювала себе думкою, що Олег не наблизиться до Алінки, і тоді малятко не заразиться. Але ледь вона поставила останню наповнену чашку на стіл, з дитячої почувся крик Аліни.

Кулею Олена прилетіла до доньки і застигла: свекруха тримала на руках дівчинку і улюлюкала. Поруч стояв задоволений свекор, а Олег нарізав кола навколо бабусі.

— Олеже, а ну присядь, потримай сестричку. А дідусь вас сфотографує на пам’ять, – розпоряджалася Ольга Анатоліївна.

— Давайте він не буде підходити до Аліни, щоб не заразити її.

Хлопчик шмигнув носом, зло подивившись на тітку. Ольга Анатоліївна нагадала Олені, що вони не снідали, і треба б господині поквапитися. Зауваження з приводу хвороби Олега вона проігнорувала.

— Проходьте на кухню, чай на столі, бутерброди зробіть самі, будь ласка. А я поки що Аліну погодую і поміняю їй підгузок.

Гості перемістилися на кухню. Звідки до господині донеслися неголосні голосіння свекрухи: яка ледача в неї невістка, не може навіть сніданок нормальний приготувати.

Погодувавши доньку, Олена взяла її на руки і принесла в кухню. Свекруха ще пила чай, і взяти внучку не могла. Олена запитала свекра, чи не потримає той дитину, але Ігор Петрович повідомив, що почувається недобре, і йому потрібно прилягти. Неспокійний племінник заканючив цукерки. Ольга Анатоліївна запитала, чи все готово в Олени до приходу гостей. Алінка знову почала плакати.

Молода мама не знала, за що схопитися і як би їй не розірватися на частини. Насилу заспокоївши доньку, вона повернулася на кухню до свекрухи, яка воркувала з онуком.

Олена сподівалася, що Ольга Анатоліївна допоможе їй із готуванням, але та вирішила взяти роль стороннього спостерігача, і лише оцінювала, як невістка справляється із завданнями.

Олена діставала з холодильника продукти, роблячи кілька справ одночасно. Поки замаринована з вечора курка запікалася в духовці, вона чистила картоплю.

У цей час щось із гуркотом упало у вітальні й почувся різкий пронизливий крик – це залишений без нагляду Олег впустив квітковий горщик із підвіконня. Олена кинулася прибирати землю, сподіваючись, що свекруха зупинить її і запропонує допомогу, але ні…

— Олено, Алінка прокинулася, кричить, – повідомила Ольга Анатоліївна, не зрушивши з місця.

Мабуть, крик Олега розбудив крихітку. Заспокоїти її було цього разу ще складніше, Олена вся змокла, поки заколисувала дівчинку. Ольга Анатоліївна, розмовляючи телефоном із сестрою і братом, пройшла до чоловіка в спальню.

Коли Алінка заснула, Олена почула запах гару…

Курка! Жінка кинулася до духовки, відчинила дверцята, і кухня почала швидко заповнюватися чорним їдким димом.

— Ой, що це? Горимо? – закричала свекруха, вриваючись у кухню.

— Ні, це курка згоріла! Відчиняйте вікна скрізь і закрийте дитячу, щоб дим не потрапив туди!

Переполох у квартирі закінчився тільки через півгодини. Коли дим вивітрився, обвуглену курку відправили на смітник, а Олена знову заспокоювала доньку, яка кричала.

— Так, не справляєшся ти, – видала свекруха, осудливо дивлячись на невістку. – Загублене покоління. У наш час ні машинок пральних, ні пилососів не було, а якось встигали з дітьми, і чисто було завжди! Ще й працювали.

Сльози вже душили Олену, і вона розуміла, що якщо щось відповість, то просто розреветься.

Пролунав дзвінок у двері. Приїхала мама Олени Ніна Іванівна. Усе-таки змогла втекти з роботи раніше, щоб допомогти доньці.

— Здрастуй, сватонько, – розкинула обійми Ольга Анатоліївна. – Ох і двійку я тобі ставлю за виховання доньки!

Ніна Іванівна застигла, з подивом дивлячись то на свекруху, то на Олену.

— Дитину заспокоїти не може, приготувати обід – теж. Три години ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, минуло, а вона тільки й зробила, що курку спалила! Я вже мовчу про те, яким сніданком нас нагодувала – бутерброди довелося самим різати…

Олена плакала. Ніна Іванівна взяла в неї Алінку, Олена одразу кинулася на кухню. Коли її мама зайшла слідом, Олена дочищала картоплю.

— Привели Олежку, він, мало того, що весь у соплях і може Алінку заразити, так ще й усю квартиру розніс мені, – шепотіла господиня, ковтаючи сльози. Свекор зі свекрухою в цей час сиділи у вітальні й обговорювали невістку.

– Кілька разів розбудили Аліну, а заспокоювати мені доводилося… Проґавила курку через це, та й узагалі нічого не встигаю! А вони тільки ходять і називають мене недотепою, кажуть, що ганьблю їхнього Вову Це найгірший день народження в моєму житті!

Олена розревілася.

— Так, ну все, досить, – не витримала Ніна Іванівна. – Зараз ти підеш, вмиєшся. Одягнеш найкрасивішу сукню… І я тебе заберу до нас на дачу. Бігом у душ!

Поки Олена милася, Ніна Іванівна вийшла з онукою на балкон і обдзвонила всіх подруг дочки.

За кілька годин на дачі Ніни Іванівни щосили кипіло життя: подруги Олени робили овочеві нарізки, смажили шашлики, поки молода бабуся няньчилася з Аліною.

І тільки іменинниця відсипалася в затишному дачному будиночку. Їй було непросто, але вона змогла відключити телефон і не думати про чоловіка та його рідню.

Коли стіл був накритий, її розбудили і влаштували дівчині найкращий день народження!

Телефон вона ввімкнула тільки вранці. На неї чекали сотні пропущених дзвінків, що не дивно

— Де ти? Куди зникла вчора? Зганьбила мене перед усією ріднею, та як ти могла! Швидко повертайся додому, я тобі влаштую! – кричав розлючений чоловік у слухавку.

— Додому я не повернуся. Мама приїде за моїми речами. Ми розлучаємося. Якщо тобі потрібна жінка тільки для того, щоб обслуговувати тебе і твою рідню, то знайди собі іншу. І так, забезпечувати нас тобі все ж доведеться. Я обов’язково подам на аліменти.

Вона поклала слухавку. З цього дня почалося її нове життя.