Так вийшло свого часу в моєму житті, що свою донечку я народила досить рано, мені тоді було всього лише 29 років.

Та й сама моя дочка Оленка поквапилася теж, в 22 роки познайомилася зі своїм чоловіком.

Вже десь майже через 3 місяці дізналася, що чекає дитину і відразу вийшла заміж, адже іншого виходу вже не було.

І зрозуміло, що нічого доброго з цих відносин не вийшло, розлучилися вони відразу після того, як на світ з’явився мій онук. Правду сказати, дивлячись на них, я іншого й не очікувала.

На наш превеликий жаль, наш колишній зять ніякого інтересу до дитини не виявляв, та й аліменти платити на дитятко спочатку зовсім не хотів і все лягло лише на наші плечі.

Загалом, розлучення у моєї доньки було тривалим і досить таки непростим.

Десь майже рік після, як це сталося, того моя дочка Оленка дуже сумувала, а потім вирішила, що треба влаштовувати особисте життя, адже вона ще зовсім молода.

Час минав і саме на той час нам вдалося продати бабусин будинок, який вона заповіла своїй внучці, моїй доньці Оленці, і взяти в кредит хорошу однокімнатну квартиру для неї.

Дочка з онуком переїхали жити в своє житло, а ми з моїм чоловіком вирішили, що ось зараз саме час пожити для себе, адже ми все життя про когось піклувалися, жили проблемами інших.

Адже ми теж ще зовсім не старі, теж хочеться життя побачити.

Ми з ним обоє мріяли, як будемо їздити на дачу і у відпустку за кордон, ходити в театр і на хороші вистави, проводити вдвох тихі сімейні вечори за чаєм з тортиком, які я так любила випікати.

Але майже відразу після переїзду, наша Олена, неочікувано для нас, на всі вихідні стала привозити до нас з батьком нашого рідного онука.

Спочатку говорила, що робить ремонт у квартирі, купує меблі, посуд. Потім розповідала, що подружки покликали її в кафе, на виставу, в кінотеатр.

Наш онук кумедний і дуже милий та хороший хлопчик, і ми з задоволенням з чоловіком завжди проводимо з ним час, ми любимо його.

Але ж і ми ще зовсім не старі люди, дочку виростили, хочемо трохи пожити й для себе.

Але щочетверга, як за розкладом, дзвонить нам дочка і просить в п’ятницю ввечері забрати хлопчика до вечора неділі.

А в неділю ввечері чоловік мій відвозить нашого онука додому.

А через деякий час нам вже стало зрозуміло, що наша донька зустрічається з чоловіком.

Але з нами і з сином вона його знайомити не хотіла.

А через рік з’явився інший, і історія знову повторилася.

Наша Олена приїжджає в п’ятницю, вечеряє у нас, набирає домашньої консервації з дачі, пирогів та котлеток, які я приготувала для онука на вихідні, і їде до себе в квартиру відпочивати.

Не подумайте, що я якась жадібна або злісна людина, це моя рідна дитина і мені нічого не шкода для неї, як і для рідного сина її.

Але дочка вже доросла жінка, вона працює і заробляє не погані гроші, квартиру ми теж допомогли їй купити, отримує аліменти, дитина ходить в садок, в квартирі сама собі господиня.

Але вже кілька років кожні вихідні онук у нас, а дочка пригощає домашньою консервацією подружок або свого чоловіка.

Я намагалася спокійно пояснити Олені, що ми раді дитині, але не настільки часто.

Вона не реагує зовсім на мої прохання, робить завжди вигляд, наче не розуміє, про що я говорю.

І я інколи хвилююся, що вона скаже:

“А, вас все не влаштовує! Тоді я взагалі не буду привозити до вас онука!”

І залишимося ми одні, а ми вже звикли, що малюк проводить з нами стільки часу.

Тепер ми з чоловіком постійно думаємо, як нам правильно вчинити.

Зовсім забути про своє життя? Займатися вихованням онука і далі дачі нікуди не їздити?

Але ж життя у нас одне і в ньому стільки всього цікавого, чого ми навіть не бачили, а так хочеться.

Як пояснити дитині, що ми не можемо жити лише заради неї з онуком, що теж хочемо мати вільний простір і не глядіти її ще й на старості років?

КІНЕЦЬ.