Я романтик по життю, а ось із жінками мені завжди не щастило. Я їм вірші, пісні, зізнання красиві, а вони все про гроші та про гроші.

Одній нарвав квітів у чужому саду, життям ризикував, можна сказати. Ну, як мінімум, репутацією. А вона на сміх мене підняла, мовляв, хоча б троянди подарував, а не айстри з городу. А троянди коштують, між іншим, чимало. А жінкам, особливо красивим, треба все дорожче та багатше. Ну, і куди я зі своєю романтикою?

І ось, нарешті, зустрів я Настю. Чудова дівчина просто. У кафе і кіно мене не тягла, охоче погоджувалася на прогулянку парком. Запропонував чай або каву, погодилася, а ось від десерту і навіть від цукру відмовилася – яка молодець.

І, головне, все так романтично було між нами. Жодних меркантильних запитів, тільки почуття. Вона ще й на власній машині їздить, не вимагає, щоб на таксі возив. А взагалі пішки ходити любить, адже в прогулянках уся романтика.

Вирішив я, що Настя мені абсолютно підходить, тому запропонував жити разом. Вона сказала, що можна спробувати. А що тут пробувати? Ми одне одному ідеально підходимо, це ж точно!

Є в Насті своя квартира, а в мене своя. Завели ми розмову, у чиїй квартирі жити будемо, а чию здавати почнемо.

– Навіщо здавати? – здивувалася Настя. – Пускати чужих людей у свій дім не хотілося б навіть за гроші. У мене ремонт гарний.

– Отже, будемо жити в тебе, – тут же погодився я, – у мене ремонту давно не було. Тому здам свою квартиру.

Настя, подумавши, погодилася. А я навіть порадів, що не захотіла вона гроші за оренду отримувати. Це ще раз довело, що для неї не так важливі гроші, як для більшості сучасних жінок.

От тільки з першого дня спільного життя почала Настя розчаровувати мене. Прийшла ввечері з роботи і потягла мене гуляти. А мене, між іншим, годувати треба. Ще й заявила у відповідь на мою образу, що можу і сам приготувати собі, якщо голодний.

Сніданок я теж від Насті не отримав, хоча мені здавалося, що це дуже романтично – снідати тим, що ручки моєї коханої приготували. Та й їй має бути приємно готувати для мене.

А найнеприємніше сталося в суботу. Передчував я вихідні дні – думав у ліжечку поніжимося, потім у парк гуляти підемо. За ручки триматися будемо – ну приємно ж! А Настя все зіпсувала.
Поманила мене пальчиком, у туалетну кімнату мене покликала. Щітку якусь вручила, йоржик називається. А ще вказала на хімію всяку.

– Ось, унітаз мити, між іншим, треба, – вимовила вона і залишила мене наодинці з усім цим жахом.

Образився я сильно, обурився навіть. Сказав коханій, що вона цим жестом у мені всю романтику вбила. А вона дивилася на мене глузливо і ні найменшого каяття, здавалося, не відчувала.

– Дорогий, грошей я від тебе ніколи не просила, у ресторани мене не треба водити, утримувати не доводилося тобі мене, – вимовила вона, – жодних привілеїв мені, як жінці, ти не даєш.

– Яких ще привілеїв? – здивувався я.

– А ось тих самих, цукерково-букетних, – відповіла Настя, – рівність у нас повна, розумієш?

– Розумію, – відповів я, але не міг збагнути, куди вона хилить.

– Так от, я свою частину грошей у бюджет вношу, – почала пояснювати кохана, – але тоді й ти маєш узяти на себе частину домашніх обов’язків. І готувати, і підлогу мити!

– Ну так не унітаз же! – з обуренням вигукнув я. Зовсім мені не подобалася ця розмова. І Настя вже не здавалася ніжною і романтичною дівчиною.

– Як це не унітаз? – здивувалася вона. – Він забруднюється, його теж мити треба. Я вже мила, тепер твоя черга.

Хотів я заперечити Насті, що в інших парах мужики не миють унітази. Але чомусь згадав, що в тих інших дружини дуже навіть меркантильні. Одній айфон, бачте, подавай, другій вечеряти неодмінно в ресторані треба.

Зітхнув я, взяв цей самий йоржик і став намивати унітаз. Прикро мені було дуже, що Настя так перекреслила всю романтику наших стосунків. І все-таки закінчив я роботу.

От тільки чомусь через кілька днів кохана все одно вирішила зі мною розлучитися. Так прямо й сказала, що не підходимо ми одне одному. Даремно тільки унітаз мив!

КІНЕЦЬ.