Мама жива, але її в моєму житті немає. Вона завжди стояла осторонь. Її не цікавило моє майбутнє, хоббі, почуття, мрії. Я існувала сама по собі.

З роботою було важко. Я ніяк не могла нігде протриматися довше двох місяців. Мене не влаштовувала зарплатня. Мама знала про це. Я ділилася з нею всім, хоча вона ніколи нічого не питала. Замість того, щоб допомогти мені, мама зробила все таємно. Оформила візу і поїхала на заробітки до Англії. Там вона живе до цього часу.

Скільки разів я прохала взяти мене до себе, а скільки рік сліз виплакала, через бідність. Мамі було байдуже. Вона не бажала допомагати. Казала:

• Ти вже доросла. Давай якось саменька розбирайся зі своїми проблеми.

Якось я сиділа без роботи півроку. Гроші давно закінчилися. В друзів позичила більше двадцяти тисяч гривень. Тонула в боргах і не бачила ніякого виходу зі свого скрутного становища. Просила в мами хоч трішки грошей. Обіцяла повернути, як тільки знайду роботу. Відповідь:

• Ти думаєш я мільйони заробляю? Мені тут теж важко! Кожну копійку рахую! Не рюмсай у слухавку. Візьми себе в руки і розбирися зі своїм життям! Досить за мою спідницю чіплятися!

В той період, я їла картоплю. Без нічого. Просто картопля і сіль. Все. А їй було байдуже.

Відчувала себе покинутою та нікому не потрібною. Рідна матір не бажала знати мене.

Ситуація трішки змінилася, коли я нарешті знайшла роботу. Мене взяли в лікарню. Я працювала в реєстратурі. Заповнюла папірці, переносила данні до комп’ютера, працювала з таблицями. Коротше кажучи, робота нудна та монотонна, але за неї добре платили. Мені подобалася моя посада.

Якось не помітно, в моєму житті з’явився Констянтин Олегович. Тоді він був моїм начальником, а згодом – став чоловіком. Костя турбувався про мене. Він носив мене на руках. Завдяки його зусиллям, я відчула себе потрібною.

Чоловік подарував мені автомобіль. Згодом, в мене з’явилася своя квартира. Мені її подарували. Я не повірила своїм очам. Зніяковіла від такої щедрості. Мені квіточки ніхто не дарував, а тут такі дорогі подарунки.

Мама дізналася про мого заможного чоловіка. Неочікувано, її зацікавило життя власної дочки. Вона почала писати повідомлення. Спочатку розмови були на буденні теми.

• Яка у вас погода? Як тобі нова робота? Не важко?

Потім розмова набирала обертів. Почалися доволі особисті питання. Мама цікавилася моїм чоловіком. Питала про його статки. Дуже швидко, вона попрохала про приїзд. Я відмовляла, але делікатно. Вельми образливо, коли твоя рідна людина згадує про тебе, лише з однієї причини – поява грошей.

Нарешті ми зібралися зіграти весілля. Костя, як завжди, взяв усі витрати на себе. Він хотів влаштувати пишне свято. Запрошення розіслали усім друзям та родичам. Не покликала лише маму. Не хотіла її бачити. Вона дізналася про все від тітки. Який скандал влаштувала ненька. Навіть згадувати огидно. Я ледь тримала себе в руках, аби не заплакати.

Мама пообіцяла все одно приїхати, щоб «зіпсувати мені свято». Воно казала, що «зробить усе, аби моє весілля запам’яталося мені на довгі роки». Тоді я остаточно втратила терпіння. Кинулася на груди Кості. Плакала і не могла зупинитися.

Як можна бути такою людиною? Чому вона не любить рідну дочку? Що я такого зробила, аби це заслужити? Настрій зіпсувався остаточно. Я серйозно думала над тим, щоб відмінити геть усе.

Сталося те, чого ніхто не міг передбачити. Лютий місяць. Мама злякалася не на жарт. Їхати передумала. Погано так казати, але я раділа. От правда. Глибоко в душі, моя радість охоплювала моє серце та тіло. Мені соромно за свої почуття. Чесно… Це ж як треба боятися власної матері, щоб радіти таким страшним подіям?

КІНЕЦЬ.