Сват моєї сестри виявився справжнім негідником, але не хочу про це їй розповідати, щоб не псувати їх стосунки. Вони ж скоро родичами стануть.

Я все життя одна. Видно, доля в мене така – не мати ні дітей, ні чоловіка. Живу в селі, в будинку тітки, який у спадок отримала.

Катя, моя сестра живе на тій же вулиці, що і я у батьківському будинку. У неї чоловік та дві дорослі доньки, старша заміж зібралась.

Все у племінниці якось швидко відбулось. Прозустрічались менше двох місяців і вирішили одружитись.

Я допомогла сестрі будинок до ладу привезти та наготувати різних страв для заручин.

Наречений приїхав свататись лише з татом, якого звали Володимир. Гарний статний чоловік, до того ж не бідний. Володимир був удівцем і відразу почав проявляти до мене знаки уваги.

Я була проти, бо розуміла, що не рівня йому, хоч ми й були ровесниками. Він міський бізнесмен, а я сільська вчителька. Та Володимира це не зупиняло.

Після заручин дітей, чоловік часто приїздив до нас в село, ми смажили шашлики і він лишався у мене.

Я почала вірити, що це справді кохання. Коли їхав додому, я завжди давала йому повно продуктів додому, бо мала все своє з городу. Так тривало кілька місяців.

Володимир не раз говорив:

– У мене на тебе серйозні плани.

Тільки далі посиденьок у моєму саду справа не йшла. Одного дня я зрозуміла чому.

Тоді якраз була у його місті і випадково побачила Володимира з молодою красунею у кафе. Від болю і розчарування сіла не у свій автобус і ледь приїхала додому.

Коли наступного разу Володимир приїхав, я повідомила, що бачила його з іншою. Він навіть не став виправдовуватись.

– Ти добре її роздивилась? – запитав.

– Так – кажу.

– Тому тобі не треба пояснювати, чому я обираю її. Ти подивись на себе і на неї. Ти й поруч не стояла з тією кралею.

Після цих слів Володимир поїхав. Я сестрі нічого не кажу, щоб не зіпсувати їх стосунки. Знала, що не варто було це все починати.

Почуваюсь використаною та викинутою. Як жити далі?