Мій хлопець, з яким я зустрічалася понад 7 років, kинув мене в день нашого весілля. Я стояла у весільній сукні і не розуміла, як таке можливо, і куди подівся мій ненаглядний.

Варто зазначити, що ні його батьки, ні друзі теж нічого про його зникнення не знали.

Я все не здавалася, чекала на нього до останнього, але він так і не прийшов… зате до мене підійшов його близький друг і передав мені листа, де синім по білому було написано: «Я впевнений, що ти знайдеш своє щастя з іншим. Не чекай мене.

Живи та радуйся своєму життю. Ви бач, що так nідло вчинив. Ти потім усе зрозумієш».

Мої майбутні свекри самі не розуміли, що відбувається, адже їхній син сам дуже активно готувався до весілля, і жодних натяків на те, що він не прийде, не було.

З того часу минуло кілька місяців.

Мій колишній наречений все ж таки повернувся додому до батьків, але ми обидва після цього уникали один одного. Ще через деякий час я дізналася про жа хливу новину. Його не ста ло…

Це був найrірший день у моєму житті. Його близький друг приніс мені його прощальний лист і розповів мені те, що я боя лася почути найбільше.

Мій хлопець був хво рий… напередодні весілля він дізнався, що його стан kритичний, і рахунок йде вже на дні. Він не хотів робити мені бо ляче, але не прийшовши на весілля, він вибрав найменше з ло.

Той прощальний лист досі лежить у моєму комоді. Я ніяк не можу зібрати волю в кулак і прочитати його нарешті.

КІНЕЦЬ.