Коли моєму синові Данилу запропонували роботу в Швеції, я була несказанно рада. Його цінують, він кращий! Але тільки потім я усвідомила, що його підвищення значить для мене. Адже він там буде жити, дітей заведе. Я його і онуків буду раз на рік бачити в кращому випадку.

І навіщо я йому репетиторів наймала? З роботою в міжнародній компанії допомагала? Жив би як всі, одружився на Тані або Світлані, купив квартиру в сусідньому районі …

Дівчину син знайшов собі вже через пів року. Її звали Аніка. Де вона вчила українську, я так і не зрозуміла. Стали вони жити разом.

Через пару місяців Данило повідомив про те, що вони з Анікою приїдуть до мене в гості. Щось на кшталт знайомства з нареченою. Я зраділа, покликала сестру рідну з донькою. Ми весь день біля плити стояли. Салатики нарізали, Наполеон спекли. Живемо ми скромно, але чим багаті, тим і раді.

Увечері дзвінок у двері. Приїхали! Аніка виявилася білявою, блякитноокою блондинкою на голову вище мого сина, який баскетболом в школі займався. Ні грама косметики, просторий светр, безрозмірні штани. Бpутaльна. Неприваблива. Скупо посміхнулася. Сіли за стіл.

Я на тарілку Аніці поклала побільше їжі. Вона спробувала і відсунула від себе. Син запитав у неї, чому вона не їсть. А вона голосно відповідає: «Несмачно».

Я пішла на кухню, серце защеміло. Не таку невістку я хотіла, не таку. Увійшла моя сестра: «Тань, ну що ти. Головне, щоб вони один одного любили. Ну подумаєш, вона майонезні салати не їсть. Може, на дієті людина? Давай торт їй запропонуємо! »

Але і від торта Аніка відмовилася. Стакан води випила. «Може, вaгiтна? Тoксикoз? »- промайнуло у мене в голові.

Данило став у мене відпрошуватися, домовився з хлопцями влаштувати вечірку. «Мам, посидиш з Анікою? Я вранці повернуся! »

Я кивнула. Чи не замикати ж сина вдома. Але і з невісткою своєю майбутньою сидіти в квартирі не було ніякого бажання.

«Аня! Нічого, що я буду кликати тебе так? Давай, збирайся, ми з тобою в магазин місцевий сходимо. Купимо ті продукти, які ти любиш. Приготуємо разом ті страви, які ти їси, до яких звикла. Не сидіти ж тобі голодною в гостях? »

Аніка мовчки піднялася і одяглася. Ми вийшли і по снігу пішли в магазин.

«Ви мене вибачте, у мене апетит від стресу пропав. Я готова їсти все, що ви мені дасте »

Я зітхнула з полегшенням.

«Давай тоді шaмпанське купимо і відзначимо наше знайомство?» – запропонувала я. Аніка кивнула.

Я вибрала найдорожче шaмпанcьке. Ми стали повертатися додому. За два кроки від будинку у мене несподівано роз’їжджаються ноги і я падаю на спину, вдаряюсь одночасно і куприком і потилицею. Аніка стоїть наді мною і кліпає очима.

«Підніми мене … Ні, не піднімай. Спина болить. Чіпати не можна. Швидку треба викликати »

«Можна ваш телефон?» – запитує перелякана Аніка і сідає біля мене на корточках.

«Я його дома забула» – відповідаю я. «Візьми у мене ключі в кишені»

«Я боюся, що я не знайду ваш будинок» – зі сльозами на очах каже Аніка.

І тут вона піднімається, крутить головою. Бачить алею, освітлену ліхтарями. Знову сідає переді мною, бере мене на руки і біжить зі мною в сторону дороги. Я намагаюся щось їй сказати, але починаю втрачати свідомість.

Приходжу в себе тільки в лікарні. Обстеження позаду, нічого серйозного, тільки забuті місця. У коридорі сидять мій син і Аніка, яка дотяглa мене до проїжджої частини і попросила перехожих викликати швидку.

Так, вона не красуня з локонами, помадою і туфельками на підборах. Так може, це навіть і краще?

Аніка чуйна і добра дівчина. Думаю, Данило з нею не пропаде.

КІНЕЦЬ.