Почну з того, що я дуже люблю чоловіка, але він поїхав на роботу в іншу країну на три місяці. Разом ми вже п’ятий рік, раніше він працював у нашій країні і бачилися ми щодня після роботи та й вихідні разом, а зараз майже кожен день тільки вже по скайпу спілкуємося, буває, що і сваримося, і миримося.

Спочатку перші дні після його від’їзду мені було дуже погано, я плакала, бо ми ще ніколи за весь час так надовго не розлучалися. Я мріяла, щоб якнайшвидше пройшов цей час, але коли минув місяць, я відчула якесь щастя, свободу.

Та саме я відчула те, що я з ним не відчувала, таку легкість, задоволеність, ніхто до мене не чіпляється, не розповідає як жити, як і що робити, як діяти. Не читає моралі на рівному місці, не пригнічує мене, не занижує мене, у мене наче нерви спокійнішими стали.

Але і в той же час відчуваю, що дуже люблю чоловіка, але без нього мені морально легше, звідси легкість та щасливе відчуття, а з ним постійний пресинг. Він у всьому диктує, як жити, дуже важкий характер, навіть через скайп іноді намагається мене повчати.

Наприклад, у молодшої доньки (їй 10 місяців) різалися зубки і була висока температура, майже під сорок, ще горло трохи боліло, лікар призначив ліки, а чоловік через скайп мене як дитину вчить, що треба робити, а що ні.

Відразу скасував усі ліки, лікар зі стажем і не маленьким, але для чоловіка він тупий, він нічого не розуміє, роби так і так, як я кажу, тільки збивай високу температуру і на ясна роби компреси з перекису.

Далі розповідає, що перекис дуже добре знімає запалення, коли в нього ясна запалилася, він так зробив і все пройшло.

Але ж це маленька дитина! Я спробувала йому заперечувати, мовляв, таки даю ліки, які призначає лікар. У відповідь почула, що я безвідповідальна мама, не можу подумати своєю головою, що для дитини краще, навіть сама не можу дитині допомогти, що без лікаря не обійшлося.

Мене як дитину виховує і всі у мого чоловіка навколо тупуваті, тільки не він, він у всьому розбирається найкраще, і взагалі дуже любить повчати всіх. Я звичайно, щоб уникнути грандіозного скандалу, сказала, що зроблю, як він каже, тобто збрехала, зробила, як сказав лікар і давала призначені ліки.

Через два дні все пройшло, дочка одужала, чоловік каже: «ось бачиш, я ж казав, як треба робити і все швидко пройшло». Він не знає правди, що все було насправді за призначенням лікаря, а не за його вказівкою.

Мені іноді доводиться брехати, щоб уникнути сварки, не знаю, чи правильно я роблю. По скайпу, звичайно, менше вказівок та пресингу, може, тому почуваюся щасливішою.

Не подобається мені брехати, але іноді сварки по-іншому не уникнути, бо він дуже любить чіплятися. Хто стикався з цим і як поводитеся, коли чоловік у всяку дрібницю втручається і диктує, як і що робити?

КІНЕЦЬ.