Мені чесно завжди здавалось, що я нічим не відрізняюсь від інших дівчат. Зовнішність, як у інших, характер, здається, теж. Коли до мене часто підходили знайомитись якісь хлопці, то я щиро не розуміла, чому саме я. Мені здавалось, що всі навколо дівчата заслуговують більшої уваги.

Ще в шкільні роки я любила співати, часто брала участь в конкурсах, багато читала та доволі гарно вчилась. І ось в класі 9 мені доля вирішила, що мені потрібно закохатись у свого однокласника.

Він на той час подобався більшій частині дівчат з нашого класу. І от як у всіх підліткових фільмах, всі дівчата «сохнули» за круглим двієчником та хуліганом. Та я була занадто скромна, щоб ось так відразу бігти і про свої почуття кричати. Всі переживання тримала при собі.

Ми ставали дедалі дорослішими, а той самий однокласник уже із усіма стосунки перепробував. Мені було так образливо, що я не можу його навіть навмисно викинути із голови. Я не звертала уваги на інших, цікавив тільки він.

Ось вже після закінчення школи я почала працювати у бібліотеці нашого міста. А Романа забрали в армію. Так, жили ми в такі часи, що рідко хто мав можливість вступати до університету.

От коли Рома вперше прийшов у відпустку, то ми ненароком зустрілись, завели розмову, сходили на каву. Так і розпочались наші офіційні стосунки. Такою щасливою, як тоді, я ще ніколи в житті не була. Щоправда, навіть уявлення не мала, наскільки серйозно до нашого кохання ставиться хлопець.

Його родичі знали про наші стосунки, вони прекрасно ставились до мене. Адже всі знали, що я завжди була такою скромною та хорошою дівчинкою.

Тому вони і почали радити хлопцю швидше робити мені пропозицію одружитися. Але він відповів, що заміж мене кликати він не планує. Нібито він мріє одружитись на заможній, самовпевненій та самодостатній дівчині.

Я вухам своїм повірити не могла. Мені ніяк не доходило, що моя кохана людина може ось так сказати. Тому хотіла вірити, що все це невдалий жарт. Мені не хотілось влаштовувати якісь грандіозні сварки чи щось того типу. Тому й відповіла спокійно Роману, що він сам творець свого життя. Якщо хоче мати заможну, то я не буду заважати.

От на тому наше спілкування і припинилося. Він довго навіть не намагався вибачитись. Напевно, таки чекав, коли та успішна дівчина трапиться. Та, зрештою, він її і знайшов.

Та життя з такою юначкою було не медом, якщо через кілька місяців він прийшов до мене, повзав на колінах та молив про прощення. Він зізнався мені у коханні та визнав, що був просто круглим бовдуром.

Та в той момент я ще сильніше переконалась в тому, що не вмію достойно поводитись із собою . Напевно, потрібно мати дуже низьку самооцінку, аби закохатись у такого хлопця.

З таким я долю більше зв’язувати не буду. І чому тільки всі дівчата закохуються у «поганих хлопців»?

КІНЕЦЬ.