Я завжди любила, щоб я мала особистий простір і можливість побути однією. Поки тривав медовий місяць і ще якийсь час після весілля, то я, можна сказати, терпіла дуже нав’язливе ставлення чоловіка.

Ми скрізь разом (не рахуючи роботи). Робимо закупівлі продуктів, гуляємо в парку, а коли приходимо додому, мені хочеться усамітнитися з книжкою, почитати, посидіти в тиші та самоті.

Але чоловік пропонує дивитися фільм разом, постійно коментує побачене, я не можу зосередитись на собі. Мене це дуже дратує.

Намагалася поговорити з ним, що це мене гнітить, і що він просто душить постійною своєю присутністю. Він образився і навів приклад свого брата, у якого повна ідилія з дружиною.

Вони скрізь разом, і не лише відпочивають, а й готують їжу, їдуть до батьків, зустрічаються із друзями. Навіть ванну разом приймають.

Мене це завжди дивувало, як люди не набридають одне одному. Згадую свою матір, яка постійно лаяла батька, що його немає вдома, що він то в гаражі, то на риболовлі, то із сусідом футбол дивляться. Я іноді питала, навіщо він їй потрібний. Мама відповідала, що чоловік має бути завжди вдома.

А мені здавалося, що саме цим їй і треба було користуватися, щоб зайнятися собою, відпочити чи поспілкуватися з подругою. Мене б такий варіант цілком влаштував, але мій чоловік вважає, що чоловік та дружина мають бути завжди разом.

Я люблю чоловіка, не збираюся йому зраджувати, але із задоволенням поїхала б на море з подругою чи одна.

Думаю, що для подружжя це корисно, особливо коли разом більше десяти років. Нажаль, чоловік не поділяє мою думку.

КІНЕЦЬ.