Надя дуже поспішала, але все одно не встигла до половини третьої, як обіцяла батькові.

Він стояв біля входу в ЗАГС, оглядався на всі боки, ніби шукав допомоги та підтримки, але не знаходив її.

Надя припаркувалася з іншого боку вулиці, ще близько десяти хвилин знадобилося для того, щоб перейти дорогу, а потім вона побачила полегшення на обличчі батька, який побачив дочку.

-Що ти так довго? – спитав він, а сам уже обіймав Надю, тримаючись за неї як за рятівницю.

– Я вже думав, що ти не приїдеш.

-Я ж обіцяла, тату, – Надя поцілувала батька в щоку, а потім раптом згадала: – Я ж квіти в машині забула, зараз збігаю!

-Ну ні вже, – батько взяв Надю за руку. – Більше ти вже нікуди не підеш. Стій тут, поряд зі мною. На реєстрацію зібралися лише гості з боку Віки. Я не знаю, як я це витримаю!

-Я не розумію, чому ти не покликав бабусю та дядька Олега? – Надя дивилася на батька з подивом.

– Твоя цяця поназапрошувала купу гостей, а ти тут сам один. Тату, чому так?

-Віка просила поменше гостей, і я вибрав дочку. Я ж не думав про те, що для неї «поменше» – це десять людей. Я думав, що один-два. Мама не захотіла приходити, сказала, що це безглуздо одружуватися в ЗАГСі в моєму віці.

Миколі Аркадійовичу було сорок сім років, він добре виглядав для свого віку, але завжди прагнув до досконалості.

Це прагнення робило з нього по-справжньому шикарного чоловіка, на якого неможливо було не звернути уваги.

Ось Віка і звернула, а потім одразу взялася за симпатичного вдівця із дорослою дочкою.

Жодних інших обтяжень Микола Аркадійович більше не мав, зате мав машину, трикімнатну квартиру, в якій жив один, а ще прибутковий бізнес, що було дуже важливо для майбутньої дружини.

Надя бачила Віку всього кілька разів за все життя. Вперше, коли вона застала вдома в батька жінку в його халаті, вдруге, коли вони з батьком запросили її на недільний обід, де і відбулося офіційне знайомство.

Про те, що батько збирається офіційно одружуватися, стало для Наді справжньою несподіванкою.

Десять років тому не стало матері, але це не була основною причиною, через яку Надя не хотіла, щоб батько знову одружився.

Вона бачила у Віці хитру і нахабну жінку, яка могла просто поживитися батьковими перевагами, а потім вибрати когось молодшого і симпатичнішого.

-Ти кажеш нісенітниці, – відповів доньці Микола Аркадійович, коли Надя вголос висловила свої припущення щодо Віки. – У неї свій бізнес, своя квартира. Тим більше, ми ж не купуємо житло у шлюбі, тому воно поділу не підлягатиме і після розлучення. Крім того, люба моя, я тобі давно купив квартиру, ти за себе можеш не переживати.

-Тату, я не тільки за фінансову сторону хвилююся, – сказала Надя.

– Мені буде шкода, якщо ти розчаруєшся у шлюбі. З мамою у вас була казка, а чи вийде така казка з Вікою, я маю сумнів.

-А я не сумніваюся, – посміхнувся Микола Аркадійович.

– Це вам, жінкам, потрібна казка. А мені досить теплого та затишного будинку, де на мене чекає кохана жінка.

Надя взяла до уваги слова батька, заперечень більше не висловлювала. Але все одно їй не дуже була симпатична Віка зі своєю пристрастю до багатого життя та дорогих речей. Микола Аркадійович купив їй нову машину, разом вони були в різних країнах, а ще, наскільки Надя знала, її батько подарував нову машину і синові Віки, якому було стільки ж років, як і Наді.

Тоді дочка нічого не сказала батькові, вона сама вже працювала, мала квартиру, машину їй теж подарував батько, а розпоряджатися своїми грошима він мав право на свій розсуд.

-Ой, Надю, нарешті! – біля Наді та Миколи Аркадійовича, який помітно переживав перед церемонією, з’явилася Віка.

На ній була біла сукня, на голові якась подоба фати, тільки в сучасному стилі, на обличчі дорогий макіяж, а у вухах не менш дорогі сережки. Загалом, справжнісінька наречена сорока п’яти років від народження.

-Доброго дня, Віка, – Надя зімітувала поцілунок, так і не торкнувшись щоки своєї майбутньої мачухи. – У вас стільки гостей!

-Це ж традиція. Як і біла сукня, як і коровай, а ще весільний торт, обсипання монетками та інші милі звичаї українського весілля.

-Тільки не кажи мені, що ти дотрималася всіх звичаїв, – посміхнулася Надя, оглядаючи Віку з ніг до голови.

Що й казати, для свого віку наречена виглядала просто приголомшливо.

-Все не все, але постаралася максимально. Все має бути правильно та за стандартами.

-Ще скажи, що ніколи чоловіка не мала і заміж виходиш! – сказала Надя і пирснула від сміху, а потім побачила незадоволене обличчя Вікі і засуджувальне обличчя батька, після чого замовкла.

У ЗАГСі все пройшло швидко, бо на кожну пару було відведено десять хвилин часу. Стоячи в залі одружень, Надя раз у раз відчувала на собі зацікавлений погляд якогось незнайомого молодого чоловіка, одного з запрошених з боку Віки.

Наді було весело постійно сходитися з ним очима, а потім вони вже почали обмінюватися посмішками.

Із ЗАГСу Микола Аркадійович, як годиться, виніс новоспечену дружину на руках, а потім вони почали робити фотографії і хлопець увесь час старався опинитися поблизу Надії.

-Тату, а хто цей хлопець у чорному костюмі та бірюзовій сорочці? – запитала Надя у перерві між виходом із ЗАГСу та поїздкою в ресторан.

-Це син Віки Артем.

Надя не повірила своїм вухам. А потім їй стало смішно. В неї зʼявився дуже хитрий план.

Цікаво було дізнатися, як відреагує її мачуха, якщо дізнається, що падчерка явно була симпатична її рідному синові.

У ресторані Надя та Артем познайомилися, сіли поряд за столом, і молодик почав активно залицятися до своєї новоспеченої «родички».

З’ясувалося, що йому двадцять п’ять років він працює в банку, живе окремо від мами, а ще дуже хотів би дізнатися номер телефону Наді. Вона не чинила опір, хоча б тому, що Артем їй сподобався теж. Вони танцювали, пили ігристе, а потім втекли з весілля і гуляли нічним містом.

Вже через кілька тижнів стало ясно, що їхнє знайомство сталося не просто так. Артем зізнався Наді в тому, що хотів би з нею зав’язати серйозні стосунки, якщо вона не буде проти.

-А твоя мама проти не буде? – поцікавилася Надя, на що Артем відповів, що він вже дорослий, і сам приймає рішення про те, з ким йому спілкуватися, а з ким ні.

На наступний недільний обід Надя та Артем прийшли разом.

-Мамо, ми з Надею зустрічаємося, – оголосив Артем, а обличчя Віки при цьому скривилося.

Посмішка одразу сповзла з обличчя. Вона перевела погляд на Надю і багатозначно подивилася на падчерку.ї

-Ти розумієш, що це неправильно! – казала Віка синові в іншій кімнаті, а Миколі Аркадійовичу та Наді, що сиділи по сусідству, все було чудово чути. Батько винно дивився на Надю, а їй чомусь знову було смішно.

-Мамо, чому неправильно? – здивувався Артем.

-Тому що для інших ви вже є сім’я! Що говоритимуть?

-Але ж ми не родичі! Ми чужі один одному люди.

Загалом, як не намагався Артем переконати свою матір, це в нього не вийшло. Віка стала в позу, а потім ще й з Надею поговорила:

-Не смій лізти до мого сина. Ви з ним не зустрічатиметеся!

-Віка, ми вже зустрічаємось! – Надя посміхнулася. – Не забувай, скільки нам років. Мамині та татові заборони на нас уже не діють.

-Я тебе попередила! Хочеш по-поганому – буде так!

Надя здивувалася:

-Віка, ти що! Ти перегинаєш палицю.

Артем був засмучений після розмови з матір’ю, і Надя чудово це зрозуміла. Вона дивилася на свого коханого і бачила, як з кожним днем ​​він стає все холоднішим і відстороненішим, ніби якась невидима сила робить відстань між ними дедалі більшою.

-Я так більше не можу, – зізнався Артем, коли минув місяць з тієї самої розмови за недільным обідом. – Давай візьмемо паузу.

Надя посміхнулася:

-Твоя мати все ж таки змогла переконати тебе. Повільно, але вірно вона досягла свого.

-Я сам все для себе зрозумів, – заперечив Артем, але Надя розуміла, що це тільки відмовки.

Не зрозумів нічого Артем, але сперечатися з ним Надя не стала.

Не потрібен їй матусин синок, який слухається маму у двадцятип’ятирічному віці, а своєї думки не має.

Вони розійшлись. А через тиждень Надя зрозуміла, що чекає дитину! Куди бігти і що робити, вона не знала, тому сказала про все єдиній людині, якій поки що могла довіряти – батькові.

-Треба сказати Артему, – сказав Микола Аркадійович, але Надя захитала головою.

-Ні, тату. Я нічого говорити йому не буду. Ми розлучилися і крапка. Твоя дружина, між іншим, постаралася.

-Я знаю Віка, – відповів Микола Аркадійович. – Якщо вона дізнається про вагітність, вона змінить думку.

-Тату, думку має змінити не Віка, а Артем. Поки він не навчиться робити це сам, я навряд чи зможу бути з ним.

Після цієї розмови Надя ухвалила тверде рішення – народжувати! Про інші варіанти навіть не йшлося, але й Артема до відома вона ставити не збиралася. Яке ж було її здивування, коли на порозі її квартири з’явилася Віка. Вперше мачуха прийшла в гості до падчериці та ще й без запрошення.

-Миколка мені все розповів, – повідомила вона.

-Я навіть не сумнівалася, – посміхнулася Надя. – Батько ніколи від дружин не мав секретів. Він просто не міг їх зберігати.

-Я хочу поговорити з тобою та дещо тобі пообіцяти.

-Треба ж, – Надя знову посміхнулася. – Що ж то за дива такі?

-Я не лізтиму у ваше з Артемом життя і не висловлюватиму своєї думки. Я знаю, що він любить тебе, сумує без тебе, я відчуваю свою провину.

Тепер ще й дитина. Я припустилася помилки, розпочавши це все. Коли час назад повернути не можна, я просто намагатимусь все виправити і більше не влазити в життя сина.

-І що? Від мене що потрібно? – уточнила Надя.

-Скажи йому про дитину, – майже благаюче попросила Віка. – Просто скажи і все. А далі ухвалюйте рішення разом. Сварці кінець…

-Я не брала участі у твоїй сварці, – сказала Надя.

Віка посміхнулася:

-Тому що ти розумніша за мене, хоч і молодша на двадцять років. І за це я тебе поважаю і хочу, щоб ти стала моєю невісткою…