Після весілля Надія із Григорієм стали жити не одразу окремо. Молоді жили з батьками чоловіка. Тому Григорій збудував свій будинок, перебралися туди з дружиною та сином. І одразу вирішив, що своєму синові збудує будинок, нехай після весілля одразу живе своїм будинком окремо.

– Нехай діти сімейне життя починають самостійно, не те що ми жили, – казав він дружині, – в одному будиночку семеро.

Григорій почав будувати будинок неподалік свого, у них був син Степан і дочка. Думав він, ґрунтуючись на своєму досвіді.

– Надя, донька вийде заміж і піде до чоловіка, як завжди було і буде в житті, а Степану треба окремий будинок. Я пам’ятаю, як ми з тобою по молодості жили у домі з батьками, не дай Боже. Тісно, галасливо, спали всі покотом на підлозі. Та ти сама пам’ятаєш. Тому почну я потихеньку хату будувати для сина.

Так і було. Дружина повністю згодна із чоловіком.

– Так, Григорій, хоч ти в мене не дуже й балакучий, але все говориш по ділу. Згодна.

Дочка швидко вийшла заміж у сусіднє село, народила двох дітей та жили там із чоловіком. Хоч і була вона молодша в сім’ї, та вискочила заміж перша свого старшого брата Степана.

Григорій збудував будинок, залишилося щось підробити всередині, але це вже на розсуд сина, так вирішив батько. Батьки були спокійні, син має вже свій будинок, залишилося привести туди дружину.

Надія не лізла до сина з розпитуваннями, а батько тим паче. Вже довгий час Степан з кимось зустрічався. Мати з розпитуваннями не лізла, син дорослий, захоче і сам все розповість. Він майже щовечора одягається і йде. Зрозуміло, йде до когось.

– Григорій, а в нашого Степана очі світяться, я дивлюся на нього, задоволений. Мабуть, зустрічається з кимось, любов у них. Коли кохання, тоді й очі світяться, я знаю про це, – ділилася Надія з чоловіком, а той, як завжди відмовчувався, киваючи головою або відповідав однозначно.

– Син дорослий. Сам вирішить.

Надія давно звикла до того, що чоловік її небагатослівний. Він говорить мало, але завжди по суті, а якщо скаже, то завжди точно. Зате руки у Григорія золоті, був дбайливим і добропорядним.

Час минав, а Степан поки не збирався одружуватися, весь час йшов кудись вечорами, приходив пізно. Тоді вирішила Надія розпитати сина, з ким зустрічається які плани на майбутнє. Степан не був потайливим, запитають – розповість.

– Синку, ти хоч би розповів з ким зустрічаєшся, коли одружуватися збираєшся?

– Мамо, одружуся, прийде час і одружуся. А зустрічаюся я з Дариною.

– Це з якою Дариною? Не з донькою продавщиці Люди? – якось невдоволено спитала мати.

Цю родину у них у селі не люблять та не хвалять. Мати сварлива, тато навпаки – тихий. Люда все життя працювала продавцем, вже у всіх магазинах попрацювала, але зараз давно вже на продуктах. Якось навіть намагалася вона давно торгувати своїм товаром, привезла, працювала на ринку, але не склалося.

Потім почала працювати в інших підприємців. Батько все життя працював на невеликому підприємстві “Сільгосптехніка”. Навіть у ті роки, коли там не платили зарплату і техніки не залишилося, працювало лише чотири особи, він не звільнявся. Де ще на той час знайти роботу, ось і тримався, вичікував. Люді доводилося самій тягнути сім’ю.

Ось із цієї родини і хоче взяти за дружину Дарину. Степан зауважив, що матері не дуже сподобалася його відповідь. Але промовчав. А Надія подумала, що це ще може бути тільки захоплення сина, можливо, іншу знайде дівчину з доброї родини. Вона звичайно не промовчала:

– Степане, мені не подобається ця сім’я, «яблуко від яблуні недалеко падає». Ця Людка сварлива жінка, зіпсуєш собі життя. Значить і донька така сама…

– Мамо, це моя справа, яку собі вибирати дружину, мені з нею жити, – тільки й відповів Степан.

Надія просила Бога, щоб Степан з Дариною посварилися, щоб він покинув її, розлюбив. Але час минав, а він зустрічався з нею.

Якось прийшов син додому і видав батькам:

– Мамо, тату, я одружуся!

Григорій глянув на сина спокійно, промовчав і кивнув головою на знак згоди. Він ніколи не втручався у справи сина. Але мати одразу запитала:

– Не на Дарині?

– Так, на Дарині, – радісно підтвердив Степан.

Мати обурилася, не подобалася їй ця дівчина, хоч толком її не знала, але чудово знала її матір.

– Не хочу бачити цю Дарину твоєю дружиною, не хочу бути свахою з Людкою. Синку, я проти! Батько, хоч ти скажи своє слово.

– Самі знають, вони люди дорослі і своя голова на плечах є, – тільки й сказав Григорій.

А син і так знав думку своєї матері, тому особливо не засмутився.

– Мамо, я одружуся зі своєю коханою дівчиною, подобається тобі вона чи ні, хочеш ти цього чи ні. Все одно житимемо окремо. Мені все одно, як ти ставишся до матері Дарини. Якщо хочеш бачити мене щасливим, не лізь у наші стосунки. Краще згадай свого брата дядька Михайла. Адже йому теж бабуся заборонила одружитися з коханою дівчиною і що?

Слова сина повернули Надію в той час, коли її старший брат вирішив одружитися з Вірою, з якою він зустрічався зі школи, вона проводила його на службу і дочекалася. Сім’ю Віри теж не поважали в селі, батько був надто гулящим, сварливим. Тим більше, до цього батьки Михайла та Віри посварилися по роботі. І свою сварку перенесли на дітей.

Тому мати з батьком Михайла, заборонили йому одружитися з Вірою. Той не зміг чинити опір бажанню батьків і одружився з іншою дівчиною.

Віра вийшла заміж у сусіднє село, говорили, що жила вона щасливо з чоловіком та дітьми. А ось Михайло не зміг нормально збудувати свою родину. Спочатку начебто жили непогано. Історія з Вірою поступово почала забувати, але виявляється, про неї забули тільки оточуючі, а Михайло ніколи не забував Віру. Він після весілля став серйозним, не жартував. Мати думала, що син одружився і став розсудливим, тому і став серйозним, так і має бути.

Але Михайло сумував за свою коханою Вірою, а дружина була нелюбимою. Батьки не розуміли і не замислювалися про те, де немає кохання, там і щастя немає. Народилися діти, і вони не змогли прив’язати Михайла до дружини, так і розійшлися з часом.

Порожнечу в душі Михайло почав заповнювати заглядаючи в стакан, але потім знайшов ще жінку і одружився з Ганною. Вона була працьовита, але теж слабка до поганих звичок. Михайла це влаштовувало, разом працювали, разом відпочивали. Працювали та гульбанили, гульбанили та працювали.

Ось і слова сина переконали згадати цей випадок Надію, повернутись у минуле, задуматися.

– Виявляється наш син мудріший за мене, – раптом подумала вона, – адже незважаючи на свою молодість він зміг побачити помилку моїх батьків, які не дозволили одружитися моєму братові на коханій дівчині. Михайло все життя нещасний і досі живе у старому будинку батьків зі своєю Ганною. Нічого їм не треба, єдине, що він зробив за своє життя, так збудував новий гараж. А так живуть із дружиною і не думають ні про що.

Запитала чоловіка:

– Слухай, а може я не права, що не подобається мені Дарина.

– Може й не права, вони обоє дорослі, їм жити, – знову відповів чоловік і замовк, дружина знала, що більше від нього нічого не доб’ється.

Надія тепер постійно думала про сина.

– Ми дорослі теж іноді помиляємось. Ну чому я впевнена, що Дарина не підходить Степану? Справді, мої батьки розлучили брата з його коханою дівчиною, а якби вони одружилися, тоді, мабуть, і були вони щасливі. Життя брата було б іншим. Коли поряд кохана жінка, чоловіки стараються для них. Ні, я не хочу, щоб наш син став нещасним.

Весілля Степана з Дариною було веселим і галасливим. Хоч і не подобалася Люда, мати нареченої сватам, але нічого не вдієш, діти вирішили одружитися, вони щасливі. Надія бачила, як світяться очі у молодих. Вона бачила, як дивиться ніжно син на свою новоспечену дружину.

– Бач, який Степан щасливий і задоволений, – казала вона своєму чоловікові.

– Ну, а я що казав, бачу, – відповів Григорій і посміхнувся, – якщо посміхнувся, значить він теж задоволений, – подумала тут же Надія.

А вона думала, дивлячись на молодих:

– Зараз молодь розумна, вони не переживають висловлювати свою думку, не те, що ми раніше. Вони відкриті та самостійні. Адже Степан не прислухався до моїх слів, як мій брат Михайло. Не став мовчки йти на поводі. Значить, впевнений і щасливий мій синок.

Минув деякий час, Степан із Дариною живуть окремо від батьків у своєму будинку. Надія не натішиться, дуже подобається їй невістка, задоволена нею, коли приходить до них додому.

Дарина ввічлива та дбайлива. Тут же намагається пригостити свекруху чимось смачненьким і вже ростуть у них двійнята Олежик та Денис. Надія душі не чує у своїх онуках. Хлопчикам вже по чотири роки, галасливі та веселі, наввипереж розповідають бабусі свої новини та тягнуть її пограти з ними.

– Господи, яка ж хороша у мене невістка. Найкращої дружини я й не хочу для Степана. А він теж щасливий, дбає про своїх близьких, а головне, ніколи не нагадує мені, що я була колись проти Дарини. Господи, вибач мені за ті мої слова, – хрестилася Надія, дивлячись на ікони у себе вдома.

Зі сватами теж стосунки нормальні. Щоправда, не ходять часто один до одного в гості, але зустрічаються іноді, спокійно спілкуються. А що ще потрібне в цьому житті? Були б діти щасливі!

КІНЕЦЬ.