Надія прокинулася рано від відчуття, що щось не так. З’явилося таке невиразне почуття, ніби щось має статися чи вже сталося. У квартирі стояла гнітюча тиша, хоча за вікном звучали трелі птахів. Вийшовши з кімнати, Надія з подивом виявила, що в коридорі немає взуття чоловіка та дітей, а на кухні немає ні сніданку, ні навіть брудного посуду, що свідчить про те, що зранку тут хтось був.

Прийнявши контрастний душ і випивши чашечку чорної кави, що бадьорить, без цукру, Надія окинула поглядом квартиру. Щось тут змінилося, тільки вона не знала що. Начебто все як завжди, хоча … Не вистачало стосу газет на журнальному столику і грамот «Рибак року» що стоять за склом у стінці. З кімнати пропав одяг Андрія, а на балконі більше не лежали снасті та інші прибамбаси, що свідчать про те, що в будинку є чоловік.

Від несподіванки Надія навіть свиснула, і одразу побігла до кімнати за телефоном. Однак замість довгоочікуваного «алло» у слухавці були чутні лише неприємні гудки і Надія зрозумівши, що сталося щось непоправне, опустилася на диван, що стоїть у коридорі.

Вона почала згадувати весь вчорашній день, намагаючись зрозуміти, що вона зробила не так, і чим спромоглася образити Андрія, але так і не змогла це зрозуміти.

– Алло! Таня, ти не зайнята?

А від мене чоловік, здається, пішов і уявляєш, я навіть не розумію чому.

– Ну, ти даєш… Ти ж учора таке витворяла… Ми тобі натякали, а ти ні в яку.

– Ти думаєш, він чув?

– Звичайно, твій голос навіть у сусідів у квартирі можна було почути!

Ось тут Надія застигла, чомусь саме в цей момент вона почала розуміти, що сталося і у всьому винна велика кількість випитого. Вчора з самого ранку у квартирі панувала метушня. Мали приїхати подруги Надії, була в них така традиція збиратися раз на місяць у когось по черзі.

На цей раз настала черга Надії зустрічати гостей. Вона вже замовила суші та роли, накришила пару салатиків, спекла свої фірмові тістечка та замаринувала м’ясо, щоб запекти в духовці.

Андрій з’їздив до магазину за напоями та фруктами, а потім, поки Надія накривала на стіл, він разом із дітьми гуляв у парку, що був недалеко від їхнього будинку. Потім прийшли дівчата і Надія разом з ними почала веселитися на повну.

Вони їли та пили, принагідно обговорюючи моду, політику, колег та колишніх, що посміли зіпсувати їм життя і зараз живуть так, ніби для них не існує закону карми.

Надія народилася і виросла у місті, тому завжди думала, що заміж вийде тільки за міського та неодмінно за людину з її кола. Вже на першому курсі вона почала зустрічатися із сином самого мера міста Олегом, який вранці відвозив її до університету, а потім зустрічав, і вони разом їхали обідати та кататися містом.

Однокурсниці їй заздрили – такий куш відхопила, а Надія просто насолоджувалася моментом, адже їй справді лестило, що такий завидний наречений звернув увагу саме на неї.

Інші хлопці тримали дистанцію, не хотіли зв’язуватися із сином мера, знаючи його зв’язки і буйний характер, і лише однокурсник Надії Андрій, раз у раз кидав на дівчину важкі погляди.

Дівчата крутили пальцем біля скроні, мовляв, куди ти лізеш? Вона птах не твого польоту, а він тільки мовчав і так само продовжував спостерігати за нею здалеку.

Десь у середині третього курсу, Надія як завжди підійшла до вікна, щоб переконатися, що чорна БМВ чекає її внизу, проте на цьому місці стояв двірник і підмітав двір. Надія подивилася на годинник, потім зателефонувала Олегу, проте голос із телефону повідомляв їй, що абонент поза зоною доступу мережі.

Довелося Надії самій діставатися через все місто громадським транспортом. Після занять за нею теж ніхто не заїхав, і її однокурсниці і навіть найкращі подруги почали перешіптуватись, намагаючись зрозуміти, яка кішка між ними пробігла.

Надія і сама не могла зрозуміти, яка кішка, адже ще вчора вони разом вечеряли в ресторані, потім поїхали до його квартири, яку він винаймав для зустрічей з нею.

А сьогодні вранці він зник так, ніби його ніколи і не було, і це був лише сон. Розгадка прийшла несподівано. Через кілька днів по телевізору у вечірніх новинах показали шикарне весілля, де головними героями були Олег та якась незнайома для Надії дівчина.

І тоді вона вирішила піти на відчайдушний крок – вийти заміж, щоб Олег зрозумів, що він не один на білому світі. Природно вибір упав на Андрія, адже він давно ходив за нею. Вона підійшла до нього сама і сказала:

– Якщо любиш мене, одружуйся зі мною.

Андрій промовчав, зате у вихідні прийшов до Надії додому, у костюмі та білій сорочці, з букетом квітів просити її руки. Весілля зіграли веселе, батьки нареченого та нареченої не поскупилися. Жити стали спочатку на орендованій квартирі, а потім, батьки знову-таки в складчину вирішили подарувати їм двокімнатну квартиру.

Разом закінчили університет, Андрій пішов працювати за фахом, а от Надія після навчання вирішила не працювати, а присвятити себе сім’ї та дому.

Проте річ була не лише в цьому. Дівчина у вільний час гуляла містом, щоб хоч раз зустрітися з Олегом і довести йому, що в неї все добре. Вона була у дорогих магазинах, де зазвичай бувають люди його рівня статку.

Заходила до ресторану, де філіжанка кави коштувала, як весь повноцінний обід у невеликому кафе. І якось їй пощастило, вона зайшла до ресторану, щоб випити кави і зіткнулася з Олегом.

Олег був не один, а зі своєю супутницею. Коли вони вийшли, Надія довго дивилася їм услід, а потім замовила каву та повільними ковтками, щоб розтягнути насолоду пила гарячий напій. Від образи хотілося плакати, але їй не можна було, навколо було багато людей. Незабаром до столика підійшов офіціант і простяг записку.

«Чекаю тебе на нашому місці. Якщо не приїдеш, я зрозумію»

Не чуючи під собою ніг, Надія вискочила з ресторану, і впіймавши таксі, поїхала туди, де була колись щаслива.

В якусь мить вона забула, що була заміжньою жінкою, і що Олег теж був не вільний. Тепер їхні зустрічі були постійними, і Надія десь у глибині душі сподівалася, що Олег все-таки зробить вибір на її користь і подасть на розлучення.

А невдовзі у відрядження поїхав Андрій і Надія, користуючись нагодою, перебралася на орендовану квартиру Олега. Час пролетів блискавично. Дівчина вже планувала зізнатися чоловікові у зраді, і сказати, що не любить його і ніколи не любила, якби не нова витівка Олега.

Чоловік просто подякував їй за проведений з ним час, зізнався, що любить свою дружину, а з нею він тільки тому, що дружина була вагітна, і спеціалісти суворо порадили їм утримуватися від близькості. А він чоловік…

– Якщо щось ти не пропадай. Я ще наберу, якщо знадобишся.

Від такого нахабства очманіла навіть Надія, яка раніше побачивши Олега впадала в гіпнотичний стан.

Дівчина послала його подалі і ще раз подякувала Богові, що не повідомила чоловіка про зраду телефоном, хоча й мала намір це зробити. А невдовзі вона дізналася, що вагітна, і знову промовчала, бо не хотіла засмучувати чоловіка, повідомленням, що це не його дитина. Так з’явився Іван, за три роки народилася Віра, потім Денис. Жили добре, дружно.

Пристрасті як у стосунках з Олегом у них не було, але її влаштовувало, що Андрій цілими днями працював, а коли приходив з роботи, то тільки-но прийнявши душ, вечеряв і лягав спати, а іноді вона прикидалася нездужою, щоб уникнути близькості.

Їй подобалося, що чоловік міг замість неї приготувати вечерю, міг прибратися в квартирі, якщо вона зайнята. Міг стати раніше, щоб приготувати сніданок на всіх, а потім відвезти дітей до дитячого садка.

І взагалі Андрій був ідеальним чоловіком, але, на жаль, вона не любила його і в глибині душі все одно сподівалася, що Олег повернеться до неї.

Щоб не перебувати весь час удома, Надія влаштувалася на роботу і намагалася якомога довше затримуватись там. Тепер Андрій повертався раніше за дружину, готував вечерю, а потім годував дітей.

Він сам прав, сам прасував свої сорочки і терпляче мовчав, адже Надія не спеціально, ось як вона втомлюється на роботі, аж з ніг валиться.

Але після вчорашньої вечірки він все зрозумів: і чому Іван не схожий ні на нього і ні на інших дітей, і чому Надія так поводиться і постійно уникає близькості, і чому затримується вечорами, і як вона досі чекає і сподівається, що Олег таки покличе її і тоді вона кине всіх і вся і втече до нього.

Від великої кількості ігристого Надія не контролювала себе. Вона хвалилася перед подругами, розповідаючи їм знову і знову, як досі любить Олега, і що Іван це плід їхнього забороненого кохання. Це була остання крапля, яка переповнила чашу терпіння Андрія.

Коли гості розійшлися, а Надія заснула, Андрій всю ніч збирав свої речі, а вранці забрав дітей та речі та поїхав до батьків дружини. Там він залишив дітей і розповів тещі та тестеві про те, що сталося і про своє рішення, а потім поїхав до себе в село.

З того часу минуло багато років. Андрія та Надію розвели, і жінка залишилася одна з дітьми. Аліменти Андрій платив справно, навіть на Івана, адже за документами він був його сином, а він не став заперечувати.

Відвідувати дітей він приїжджав або до дитячого садка, або до школи, оскільки досі не міг вибачити зраду колишній дружині. У Андрія вже давно інша сім’я і діти теж є, а Надія все так само живе надіями, що колись Олег все-таки схаменеться, і зрозуміє, що зробив не розумно. Однак час минав, а Олег більше не з’являвся у її житті.

Якось днями вона зустріла колишнього чоловіка з дружиною. Вона гуляла гіпермаркетом, вибираючи продукти для новорічного столу, вони, очевидно, займалися тим самим.

Вона ще здалеку помітила з якою ніжністю він дивиться на свою нинішню дружину, як дбайливо поправляє її волосся, як сміється з її жартів. Вона пройшла повз, хотіла перевірити його реакцію, коли він побачить її, проте Андрій вдав, що не знайомий з нею.

Надія наголосила, як добре він став виглядати. Як він стильно одягнений, і який приємний у нього парфум. І дружина в нього одягнена з голочки, відразу видно, що вони не бідують. А ось їй все доводилося тягнути самій: і дім, і дітей. Так, аліменти є, але з нинішніми цінами…

Ех, даремно вона все-таки прогавила такого чоловіка… Даремно… А він уже щасливий з іншою і навряд чи захоче повернутися до неї, як і Олег теж не захотів до неї повернутися. Видно зрозумів, що нормальна жінка ніколи не зраджуватиме чоловікові, адже зрадить одного зрадить і іншого.

Для таких людей немає нічого святого, і тому часто вони залишаються одні і потім шкодують за скоєне. Як то кажуть – що маємо, не бережемо, втративши плачемо.

КІНЕЦЬ.