Надія несміливо постукала у двері сусіда. Дзвінок чомусь не працював.

– Надійко, привіт! Ти до мене? – спитав кучерявий хлопець в окулярах, відчинивши двері.

– Привіт, Денисе. У мене до тебе є розмова. Точніше прохання. Можна зайти?

– Так, звичайно, проходь. Тільки в мене безлад, май на увазі, – посміхнувся хлопець.

Надія зайшла до сусіда в квартиру. Справді, в кімнаті були розкидані речі, стояли чашки з недопитою кавою.

– Ну, кажи, що там у тебе? Компʼютер зламався, чи що? До мене зазвичай за цим приходять сусіди.

– Ні-і-і, з компʼютером все добре. А зі мною ні. Розумієш, мама дуже хоче видати мене заміж. Каже, що тобі вже тридцять скоро, пора уже й під вінець, і дітей народжувати. А я не хочу…

Точніше, може й хочу, та не трапився ще такий чоловік… Я ж з кохання хочу. Щоб на все життя. А мама постійно намагається мене з кимось познайомити.

Запросить на тортик, чи просто побалакати, приходжу – а там наречений вже сидить. Син маминої подруги чи колежанки, яка мріє одружити сина.

Нібито він у справі прийшов до неї, приніс кабачки або ще якусь нісенітницю. Аж смішно. Ніхто мені, звісно, не подобається. Втім, як і я їм, мабуть…

Але щоб не образити маму, ми сидимо, посміхаємося і робимо вигляд, що нічого не розуміємо.

Одним словом, набридли уже ці вистави. Мама не вгамується, поки я нареченого не знайду. Ось я і подумала, що ти неодружений, дівчини ніби теж не маєш, вдома сидиш увесь час. Чи не міг би ти зіграти мого нареченого?

Хоча б на годину. Треба переконати маму, що у нас кохання, вона заспокоїться і перестане знайомити мене з кавалерами. Допоможи по-сусідськи, га?

Ти і виглядаєш, як розумник, мамам зазвичай такі подобаються. А я тебе годуватиму, борщ там, котлети, що ти любиш?

– За борщ я згоден! Сто років його не їв. Коли майбутнього зятя треба зіграти? Мені поголитися хоч треба, причепуритися, щоб мамі сподобатися. І давай придумаємо легенду нашого знайомства, і таке інше. Різні нюанси треба врахувати.

– А давай завтра й домовимося. Чим швидше, тим краще. Якийсь час хоч спокійно поживу. А потім придумаю щось, чому ми розлучилися…

…– Алло, матусю, а в мене є сюрприз для вас із татом. Увечері я прийду не одна, а з хлопцем!

– Ой, доню, звідки ж він узявся?! Ти ж нічого не розповідала?! – ахнула Ганна Сергіївна.

– Ось така я потайлива. Все, чекайте з татом. Ми о сьомій годині будемо.

– Ну, що, Денисе, готовий знайомитись з нібито майбутньою тещею? Врахуй, батьки розраховують, що якщо ми зустрічаємося, то все серйозно, і ми одружимося.

Тож дивися на мене закоханими очима і підтакуй. Щоб переконливо було. А тебе й не впізнати…

У сорочці, штанах, я ж тебе тільки в спортивках і в розтягнутій майці бачила. Думаю, батькам ти сподобаєшся…

…Ганна Сергіївна спекла пиріг з капустою заради такого випадку, накрила стіл.

– Мамо, тату, це Денис, знайомтеся! – сказала з порога дочка.

Ганна Сергіївна оглянула нареченого з голови до ніг і схвально посміхнулася.

– Дуже приємно, Денисе, проходьте, будь ласка.

Вечір пройшов дуже весело та невимушено. Денис наминав усе з апетитом, нахвалюючи господиню.

– Ну, нам пора, хочемо в кіно ще з Денисом сходити.

– Приходьте ще. Денисе, а ти шарлотку любиш? Наступного разу можу приготувати.

– Дуже люблю, Ганно Сергіївно, із задоволенням скуштую!

Надія з Денисом попрощалися і вийшли надвір. Надія, помітивши, що у вікно дивиться мати, взяла Дениса за руку.

– А ти знаєш, Надійко, мені дуже сподобалися твої батьки. Саме таких тещу і тестя я й хотів би. Пощастить же ж твоєму майбутньому чоловікові.

– Згодна, батьки в мене те, що треба. Тільки совість турбує трохи, що обманюю я їх…

– Скільки треба, стільки й ходитиму з тобою до них. Усі справи кину. До речі, з тебе ще борщ…

Надія виконала свою обіцянку, кілька разів нагодувала сусіда смачним наваристим борщем та котлетками з картоплею. Денис був у захваті від їжі.

– Надійко, ти просто диво! От дивлюся я на тебе, і думаю, ось би мені дружину таку… І гарна ти, і розумна, і готуєш божественно. А батьки які чудові! Що скажеш на це?

Надія розгубилася. Кого-кого, а вже Дениса точно вона не розглядала, як майбутній чоловік.

– Та розслабся ти, пожартував я! У плані, що одружуватися хочу. А так все правда!

Надія посміхнулася – жартівник тут знайшовся, та дуже вже треба…

Денис часто ходив до Надії. То попросить щось, то тістечками почастує. А Надія й не проти. Легкий у спілкуванні, веселий, не зухвалий, час приємно з ним проводити.

Мама принишкла, і більше не намагалася Надію з кимось познайомитись. Тільки просила приходити частіше з Денисом у гості. Надію це бентежило, не хотілося користуватися його добротою.

Якось Надія йшла з роботи і побачила Дениса з якоюсь дівчиною. Він мило розмовляв із нею, сміявся. Дівчина була дуже симпатична. У Надії чомусь стрепенулося серце.

Невже знайшов собі наречену?! До Надії останнім часом став рідше забігати, ніколи, мабуть, особисте життя влаштовує.

Всю ніч вона крутилася в ліжку. І на ранок зрозуміла – вона любить Дениса!

Інакше, звідки б ревнощі з’явилися? Чому їй стало так неприємно, коли вона уявила, що Денис одружується з тією дівчиною?

Про нього Надія знала небагато. Програміст, живе у своїй квартирі. Батьки живуть в іншому місті, бачаться із сином рідко.

Надія чомусь образилася на Дениса. Ходить там незрозуміло з ким, про неї забув, мабуть.

Вирішила поїхати до батьків і все розповісти. Недобре було їх обманювати й обнадіювати…

Мама відчинила двері й здивовано запитала:

– Надія? Ти чому без дзвінка?

– А що, я без дзвінка, не можу приїхати до батьків? Що тут такого?

– Та як сказати… Не найвдаліший час ти вибрала… – розгублено сказала Ганна Сергіївна.

– Можу піти, бо мені тут не раді! – ображено відповіла Надія і зазбиралася вже йти.

– Надійко, не йди, зараз все пояснимо! – раптом пролунав із коридору голос Дениса.

Ось кого вона точно вона не очікувала побачити у батьків у квартирі!

– Денисе? Ти яким боком тут? – вигукнула Надія.

– А я не один. Знайомся, це Марійка.

Надія побачила ту саму білявку, з якою Денис прогулювався по вулиці!

Вона не розуміла, що відбувається? Навіщо він привів сюди дівчину?

Надія зайшла в квартиру, сіла на стілець.

– Слухаю вас.

– Доню, давай я розповім… Зайшла я у ювелірну крамничку нещодавно, придивитися собі новий золотий ланцюжок, а то старий загубила десь. І що я бачу?!

Твій Денис із якоюсь дівчиною обирають каблучку!

Я підійшла до нього і стала вимагати пояснень! Як це розуміти, адже він твій хлопець!

– Мамо, мені соромно, що я тебе обманула… Денис не мій хлопець, а просто сусід. Я попросила його зіграти роль нареченого…

– Зачекай. Денис мені все розповів, я знаю про це. Недобре було обманювати, ну та гаразд… Виявилося, що Денис…

– Ганно Сергіївно, давайте далі я продовжу, – пожвавішав Денис.

– Надійко, річ у тому, що я хочу зробити тобі пропозицію… Я не завидний наречений, звичайно, але полюбив тебе всією душею і серцем. Виходь за мене заміж!

Денис дістав із кишені замшеву червону коробочку з каблучкою.

Надія не розуміла, що відбувається. Це жарт такий?

– А Марійка це хто? Нічого не розумію… Хіба це не твоя дівчина? Я бачила вас разом…

– Марійка – моя молодша сестра. Приїхала у справах в місто, ми з нею гуляли. Я її попросив допомогти вибрати каблучку для тебе. Розмір я знаю, у тебе вдома лежала каблучка якось, я її поміряв.

Сумбурно все вийшло, я не так планував… Ми прийшли до твоєї мами, щоб вона допомогла зробити сюрприз, хотів обіграти пропозицію цікавіше… Але що тепер. То що ти скажеш?

Я буду дуже радий бути твоїм справжнім хлопцем та чоловіком. І не на годину. І я готовий їсти твої борщі та котлетки щодня! І пироги тещині…

Всі застигли, чекаючи відповіді і дивлячись на Надію.

– А я згодна! Щодня борщ не обіцяю, але голодними не будемо! Та до весілля нам треба дізнатися один про одного більше. Будемо зустрічатися, як ведеться, побачення, кіно, романтика…

Ось уже не думала, що так все вийде, коли пропонувала зіграти роль нареченого на годину!

…Через два місяці Надія та Денис зіграли скромне весілля, де були присутні їх найближчі.

Ось так невинне прохання побути несправжнім нареченим звело двох людей. Доля, не інакше…

КІНЕЦЬ.