Коли Надія почала зустрічатися з Назаром, вона одразу помітила, що він надто близький зі своєю мамою. Хлопець по декілька разів на день розмовляв з нею по телефону, у всьому питав маминої поради. Дівчина мала надію, що після весілля цей зв’язок обірветься, і вона стане для чоловіка важливішою.

Але дарма вона на це надіялася.

Після весілля стало лише гірше.

Свекруха мало не щодня приходила в їх дім, щоб перевірити, чи справляється Надія зі своїми обов’язками. А як по-іншому? У неї один син, якого жінка виховала, виплекала з маленького. Тепер мама хвилювалася за нього ще більше. Жінка без дозволу відкривала полиці з їх одягом та холодильник, щоб перевірити, чи там все гаразд.

Втім свекруха з’являлася в їх домі не стільки з порадами, як з критикою.

– Мій син не любить вареники з сиром. Пора вже запам’ятати! – кричала свекруха.

– Буде голодним, не перебиратиме! – відпалювала Надія.

Молоді вирішили зробити ремонт. Почали з вітальні. Обрали сірі шпалери. Тут як тут з’явилася свекруха. Вона не змогла не впхати свого носа в їх сім’ю.

– Хіба ти не знаєш, що мій син не любить темних кольорів!

Доведеться повертати ці шпалери й купляти щось нормальне. Так і знала, що в тебе такі собі смаки.

Але Надія промовчала. Вона носила під серцем дитину, тож не хотіла нервуватися.

Прийшов час народжувати. Надія народила прекрасного хлопчика.

І тут свекруха знову впхала свого носа, вибравши ім’я онуку.

“Остап – так зватимуть мого онука”.

Тоді Надія не витерпіла та вперше за увесь час сказала чоловікові все, що думає про його матір. А вкінці додала – якщо він погодиться на це ім’я, то може про них забути.

Після цих слів Назар чи не вперше став на захист дружини, сказавши мамі, що вони самі обиратимуть ім’я дитини.

Коли Надію разом з немовлям відпустили додому, там її чекав сюрприз. Свекруха переїхала до них жити. Вона вирішила, що Надія потребуватиме допомоги з дитиною. Мовляв, невістка ще нічого не знає й не зможе справлятися самостійно.

Останньою краплею стало свідоцтво про народження.

Надія випадково знайшла його на полиці, чоловік не встиг заховати. Там було вказано ім’я “Остап”.

Надія тут же зібрала речі, взяла дитину та пішла. На виході вона зустріла Назара. Не встиг він щось сказати, як вона ткнула йому свідоцтво про народження дитини.

Назар навіть не став її зупиняти, побіг заспокоювати маму, яка репетувала на весь поверх.

Надія пішла жити до своїх батьків, тут їм точно ніхто не заважатиме.

КІНЕЦЬ.